Моя маленька незалежність

FacebookTwitterGoogle+Share

Напередодні 25-ї річниці Незалежності України активісти Нової Країни розповіли, що для них означає це свято.

Думки, почуття та привітання до Дня народження рідної країни від справжніх рушіїв змін, реформаторів та антикорупційників.

Валерій Пекар

Валерій Пекар, співзасновник Громадянської Платформи Нова Країна:

«Фактично ми святкуємо нині третій День незалежності України. Бо незалежність починається не тоді, коли країна отримує конституцію, членство в ООН, прапор і герб (власне, Україна все це мала давно), а тоді, коли рішення приймаються в столиці країни та на її користь. Україна була членом ООН з 1945-го. Україна формально стала незалежною у 1991-му. Але фактична незалежність здобулася великою ціною спекотним літом 2014-го року. І, як будь-яка незалежність, здобулася вона у війні з імперією.

Ми остаточно (вірю в це) позбулися політичної залежності від Росії. Майже позбулися енергетичної залежності і стрімко скорочуємо залежність економічну, хоча й потерпаємо від цього. Залишається залежність культурна і, головне, – ментальна. Найбільш небезпечні старі стереотипи мислення, які ми застосовуємо не усвідомлено. Свята є відображенням цінностей, заради яких живуть і за які вмирають. Тому будь-які соціальні трансформації пов’язані зі святами. Україна може стати справжньою країною, лише покинувши радянські свята і наповнюючи життям нові свята, національні. Перше серед них – День Незалежності».

Тарас Козак та Левко ЛукьяненкоТарас Козак, координатор групи “Податки”:

“Спроби отримати незалежність сто років тому завершилися катастрофою. Україна стала колонією, мабуть, найжорстокішої імперії в світі – Імперії Зла. І ми забули як це – бути вільними у своїй країні.

Чверть сторіччя промайнуло, як Україна знову отримала суверенітет. Формально Декларація про державний суверенітет України була проголошена Верховною Радою УРСР ще 16 липня 1990 року, але це був лише початок шляху. 24 серпня 1991 року ми де-юре стали незалежними.

Та чи була ці 25 років Україна справді незалежною? Чи могла обирати шлях свого розвитку, не озираючись на запеклого старшого брата? Чи відчували ми, громадяни України, себе незалежними від політичного, інформаційного, культурного, економічного тиску з північного сходу? Та чи змирилися там з нашою самостійністю?

Останні три роки показали, що відповіді на всі ці запитання були негативними. Багато українців лише зараз, після початку реальної війни зі споконвічним ворогом, після тисяч смертей і мільйонів вимушених переселенців, після втрати територій, стали відчувати своє українство в серці.

Ми наразі лише виборюємо свою незалежність, але ми здобудемо її!

Слава героям, які боролися і борються за незалежність! Слава Україні!”

Аня ВаленсаАнна Валенса, методолог і фасилітатор Громадянської Платформи Нова Країна:

“День Незалежності для мене – це нагадування про виклик для творення усієї нашої нації. Це свято, яке з’явилося як подарунок, а через більше як 20 років виявилось випробуванням… Це – свято-запитання, свято-провокація для кожного жителя України поставитися до особистого вибору свободи свідомо! Тому цього дня, на мою думку, варто молитися в серці своєму про силу духу та гідність кожного з нас, хто вибирає цю чудову, щиру і щедру країну як Вітчизну. Адже саме сьогодні зрозуміло – як саме варто її любити, цінувати, боронити та берегти. Мало просто «бути щасливим лише тому, що ця земля – пишна й багата», мало «бути добрим, бо тут живуть добрі й миролюбні люди», мало «бути роботящим, бо робота тут – вдячна!»…

Треба ще бути сміливим, бо наше «тихе щастя» – не всіх влаштовує… Варто стати вимогливим до себе й оточуючих, бо доброта вимагає втілення у діях і розвитку… Слід працювати усвідомлено, бо не будь-яка робота дає добрий плід… І головне, якщо ви почуваєтесь українцем (будь якої національності!), якщо любите цей простір – землю і сенс України – будьте із нею так і тоді, як і коли вона була і є з вами. І ваша подяка не дасть вам схибити у громадянському ставленні до Неї. Просто любіть і дійте!”

Лариса Вербицька

Лариса Вербицька, керівник антикорупційного центру «Битва за правду»:

«18-го серпня 1991 року в мене був звичайний робочий день – прогулянка до НДІ, де я працювала, зірвати дорогою яблук і груш, ранкова кава з колегами та звичайна робота за графіком.

Ближче до обіду хтось комусь зателефонував з Москви. Через 10 хвилин я телефонувала до подруги в бунтівну столицю та вранці наступного дня зустрічала її з піврічним малюком на руках. Вирішили, що спокійніше поїхати в Україну.

В НДІ раптово зник наш завлаб. Зазвичай по три рази на день він вимагав то звіт, то план публікацій, то ще щось. А тут раз – і немає людини. І телефон не відповідає. І на роботу не ходить. Ми півдня посумували і почали самі «кермувати» – отримали акредитацію лабораторії та нове фінансування, захистили дві теми в міністерстві,

З’явився через 5 днів зі словами: «Ваші перемогли. Вітаю». Саме так і почалася незалежність – свобода робити самим та автоматичне зарахування до «інших».

Усвідомлення України як держави прийшло набагато пізніше, коли зустріла першого інвестора. Лютий 1998-го. Бориспіль. -20⁰С.

– Я знав, що їду на південь Сибіру. Але не знав, що тут так холодно!

Саме тоді я вперше пояснила, що Україна – це незалежна держава. Тут немає Сибіру, мало ведмедів, і взагалі, тут гостинно та смачно. 

З того часу мій патріотизм ніяк не співвідноситься з національними атрибутами. Мій персональний патріотизм – проектами та конкретними справами будувати імідж своєї країни. Розповідати про чудових людей, сміливі ідеї та плани, унікальні події та активності. І чути у відповідь: «Україна – це круто!».

Андрій ЗаможськийАндрій Заможський, координатор стратегічної групи “економічна модернізація”, активіст проекту “Містечко країна”:

“Для мене 24 серпня – так би мовити «предсвято», оскільки реальна незалежність як держави, відбулася 1 грудня 1991 року, під час референдуму і подальшим визнанням у світі. Для мене, це свято «Прагнення», свято «Мрії», декларація того, що ми усі прагнемо жити краще, ніж раніше. Також для мене, це родинне свято, під час якого, я завжди згадую свого дідуся і то як він прагнув незалежності нашої держави, та його розповіді про події 1918-1922го, 1932-33го та 1939-49го, про ту боротьбу, у який викарбувалася сучасна Україна. Як нагадування того, що багато великих народів, втративши державність – розчинилися і зникли, а Україна змогла відстояти своє існування і продовжує боротьбу за своє майбутнє.

Вітаю усіх громадян України зі святом Незалежності! Бажаю всім стрімкого та якісного розвитку, довгоочікуваного реформування державного апарату, перемоги над ворогами, завершити еру популізму у нашій політиці, сформувати нову політичну силу здатну повести за собою громадянське суспільство, поваги, нових можливостей, нових мрій та їх втілення у життя!» 

Ольга Луговая

Ольга Лугова, візіонер групи “Інфраструктура та Енергетика”

«Що для мене символізує День незалежності України? Ми подорослішали. Ми – всі разом, країною. А дорослість передбачає відповідальність і свободу. Свободу обирати свій шлях і нести відповідальність за наслідки такого вибору.

Ці свобода і відповідальність спільні, але розповсюджуються на кожного, і в цьому спільному є і моя частка. Моєї особистої свободи і моєї особистої відповідальності. 

Чого бажаю – усвідомити це. Кожному». 

Остап Стасів, співзасновник «Відкритого університету Майдану»:

Остап Стасів

«Моя юність і становлення мене, як особистості, припали на кінець 80-х-початок 90-х років. Я дуже добре пам`ятаю, як ходив з батьками до КУБа (то така була дошка оголошень у вигляді куба недалеко від центрального фонтану на Майдані Незалежності у Франківську), і там придбали перший значок синьо-жовтого прапора з золотим тризубом. Я пам`ятаю, як ми йшли містом з жовто-блакитними (так ми казали) прапорами по Грюндвальській у напрямку центру, а завершували ходу мітингом біля міської ратуші за право на Незалежність. Пам`ятаю, як радів тим тризубам, фанам в національних кольорах, усім тим народним здвигам, і очікуванню, що от-от, і ми не будемо ховати національні значки у школі, тризуб буде нашим гербом, бо він омитий кров`ю і моїх дядьків теж, що “Слава Україні!” стане гаслом народу, нації, а не тільки армії УПА. Я пам`ятаю, як ми тоді прагнули тої незалежності, як ми її виплекували у своїх серцях. Моя пам`ять зберегла те піднесення, ту надію і готовність пробивати стіни заради омріяного.

Минуло 28 років, як то все почалося. І 25 років від моменту, коли мій пластовий виховник 19.08 сказав: “Юнацтво, сходин не буде, усі повертаються додому і швидко готуються до мандрівки, мождиво тривалої, тому насушіть сухарів, картоплі, купіть консерви. За п`ять днів маємо вийти у Карпати і готуватись до боротьби”.

А потім була Декларація про Незалежність, радість і сльози, бо нарешті дочекалися, Союз розпластався трупом і раптово зник з контурних карт. Але я назавжди зберіг у серці той страх, ту тривогу, з якою повертався додому зі сходин, що раптово відмінились, бо стався путч. Я запам`ятав, як готувався боротись і якщо треба, бути гідним тих, на кого ми рівнялись – стрільців, повстанців, зрештою моїх власних родичів, які поклали життя на ковальню історії українських визвольних змагань.

Сьогодні багато води втекло з тих разючих подій у моєму житті. І я, думаючи про нашу Незалежність, відчуваю ті відчуття, які переживав хлопчиком, який тільки став підлітком і марив Незалежністю. І нас таких були сотні-тисячі у кожному селі чи місті.

Незалежність є підтвердженням, особисто для мене, що не даремно прожив чверть століття у власній країні, що бачив, як цей народ, як той хлопчик у моїй пам`яті зростав, набивав гулі, падав, вставав і йшов далі за небокрай, до мрії, до майбутнього, яке виявляється вже тут, вже з нами і в нас.

Для мене Незалежність – це моя Незалежність, моя гідність, моя історія, мій сенс народжувати дітей і ростити їх. Це те, заради чого залишився жити у цій країні, вона мені потрібна, як повітря, а десь на манівцях чужин, я буду задихатись серед чужої Незалежності.

Тому з Днем Незалежності тебе, моя Україно. Саме твоє існування надихає працювати і творити, вчитись і навчати, доводити собі та іншим, що неможливе – можливо. У нас з тобою все вийде. Так, доведеться змагатись за наше майбутнє, разом, але ми з тобою живемо майбутнім і тому воно в нас є. Слава Україні!!!»

БоремаАнастасія Борема, менеджер з комунікацій:

“Незалежність України завжди здавалась мені великим здобутком. І великою цінністю.

В школі я дуже любила історію, а понад усе – розповіді про козацькі часи. Дух свободи, боротьби та жаги до справедливості, неприйняття царів і панів – саме такою мені здавалась українська сутність. І ця сутність аж надто контрастувала з суспільним ладом, який панував у вже ніби-то незалежній країні. Де багаті зневажали бідних, підлеглі плазували перед начальниками, а правий був той, в кого влада, а не той, на чиєму боці закон. 

Але потроху країна дорослішала, а з нею дорослішало і суспільство. Пам’ятаю, як за рік до мого вступу ввели зовнішнє тестування і на престижну “Міжнародну економіку” вдалось вступити не за гроші. Як з популярністю інтернету зростала свобода слова і рівень критичного мислення в людей. Як все більше мій рідний Донецьк ставав подібним на європейське місто.

І хоча в нашому краї День Незалежності повільно “перетікав” у День Міста та День Шахтаря, це завжди було особливе свято. Наповнене духом свободи та гордості. Ніби в нас і неідеальна країна для життя, але іншої не треба.

Просто уявіть, скільки людей за всю історію вбачали Незалежність сенсом всього життя, найвеличнішою мрією. А ми це маємо. І маємо цінувати та відстоювати. Бо все наше життя – боротьба.
Така вже доля в тих, хто “козацького роду”.

Діліться своїми думками та шукайте більше вражень за хештегами #моямаленьканезалежність та #Україні25 в соцмережах.

День вишиванки

Актив ГП НК на конгресі

FacebookTwitterGoogle+Share

Висловіть свою думку

Google+