Андрій Длігач та Макс Нефьодов в ефірі “Радіо Свобода”, 4.01.2016

Share

Радіо Свобода, 4 січня. Тема передачі «Ваша свобода» – Українські економічні перспективи. Гості – співзасновник Громадянської Платформи Нова Країна Андрій Длігач та заступник міністра економічного розвитку і торгівлі України Максим Нефьодов.

М.Н.:

Ми маємо проходити стандартні етапи від стабілізації до розвитку.

2015 – це був рік важкої стабілізації і важких непопулярних рішень. Особливо непопулярних для нас як Міністерства економіки, яке має бути адвокатом бізнесу.

В нас є всі механізми, щоб у 2016 переломити ситуацію. Ми багато чого зробили для дерегуляції, для залучення інвестицій і я впевнений, що все це «вистрелить» в цьому році.

А.Д:

Зроблено поки що замало. Перш за все це стосується податкової і бюджетної реформи, зменшення ролі держави в регулюванні бізнесу і проведення цілої низки реформ системи справедливості.

До сих пір в країні немає стратегії економічного розвитку.

М.Ф.:

Зроблено значно менше, ніж хотілося б. Планів більше, ніж можливостей їх втілити. Все впирається, як завжди, в наявність ресурсів, наявність людей, нової команди, яка може принести нову якість управління.

В наступний рік після падіння, війни, втрати територій, болісного розриву економічних зв’язків з країною-агрессором, необхідності вибудовувати нові зв’язки з європейськими ринками. Важко після такого падіння очікувати зростання в 20 відсотків.

А.Д.:

Є речі, які ми робимо вступереч розвитку.

Проблеми можуть розглядатися як можливості. Закриття російського ринку – це тактична проблема, а зовсім не стратегічна проблема. Девальвація – це тактична проблема, але стратегічна перспектива. Але цю перспективу ми мали реалізувати протягом 2015 року. В нас ще залишається час у 2016-му і я впевнений, що ми зробимо це.

Чи є стратегія економічного розвитку на декілька років вперед? Немає.

М.Н.:

Завжди виникають якість стратегічні обстави, що приводять до кардинальних зрушень.

Казати про те, що в нас немає плану на декілька років – ні, це не зовсім так. Казати, що в нас немає когось графіка на 10 років, в якому ми можемо жити і бути впевненими, що будемо робити через 7-8 років? Я думаю, що в українських реаліях це ілюзія.

У нас, на жаль, дуже люблять писати плани, але не люблять читати плани, які є. В нас є Стратегія-2020, в якій прописані грунтовні стратегічні речі, до яких ми прагнемо, в нас є коаліційна угода, розрахована не на один рік, є План роботи Кабміну, Принципи економічного зростання, які так само розплановані не на один рік, а це є певна стратегічна програма.

Стосовно того, який в нас план економічного зростання, – він дуже простий! У нас немає плану, що ми зможемо за рахунок якихось точкових дій витягнути українських аграріїв чи металургів, чи надати преференції іншому сектору.

В країні зі слабкими інститутами надання великого обсягу бюджетної підтримки, як правило, призводить до дуже неефективного використання цих коштів. Наш план протилежний. Ми хочемо максимально дерегулювати бізнес, зняти максимальну кількість обмежень і нарешті дозволити людям працювати.

Україна може бути фабрикою Європи. У нас вступила в силу Угода про асоціацію. Ми багато чого робимо для дерегуляції митниці, портів і так далі.

А.Д.:

Сучасна економіка будується на відносинах. Не на ресурсах, не на процесах, а на відносинах перш за все. А відносини базуються на довірі.

Чого чекали у 2015-му році? Що державні інституції, і перш за все Уряд, створять нову систему довіри. Принаймні до себе. Ця довіра дала б можливість повернути гроші, які є в населення та бізнесу, в економіку. Внутрішній інвестор мав стати ключовим.

Але система довіри не розбудовується. Задля довіри ми маємо бачити команду, інтегрований підхід в реформах, систему справедливості. А ці реформи відкладаються «на потім».

На жаль, навіть система прозорих державних закупівель, яка є найкращим прикладом того, як держава може взаємодіяти з громадянським суспільством, експертами та бізнесом, – цього замало, аби зруйнувати систему корупції в країні.

М.Ф.:

Довіра – це складне питання в Україні. Її не можна вибудувати за один день. Це є справді питання просування реформ. Я можу навести приклад, як це працює. Коли кожен державний орган, з яким ти співпрацюєш, сприймає тебе як потенційного корупціонера, чи ворога, чи супротивника, який намагається щось «протиснути», це дуже заважає. На кожен документ дивляться з підозрою, вивчають тижнями, все це приводить до затримок.

Як можна вибудувати довіру? Тільки результатом.

З іншого боку, давайте поглянемо на це з точки зору стабільності. Було б добре, якби зараз в країні була довіра до всіх рішень влади, які б приймалися? Велике питання.

А.Д.:

Відбудова довіри можлива за умов спільнодії. Коли держава, і перш за все Кабінет Міністрів, перестане сприймати себе як носія єдиної правильної точки зору. І буде побудована співпраця між органами влади і експертними группами з громадського сектору.

Як Кабмін може бути єдиним носієм відповідальності, коли рейтинг Прем’єр-міністра – нуль? Він від’ємний.

Громадське середовище має ще більшу відповідальність, бо для політиків це гра, а для нас – життя.

Пан Максим демонструє інший приклад, коли сааме держслуюбовець формує систему довіри. Такої довіри, що є відкритою, дозволяє будувати відкриті платформи, об’єднуючи не тільки владу, але й бізнес.

Політики і політика – дещо різні речі. Колишня політична еліта, яка все ще домінує, вона поступово зміниться. І тоді побачимо іншу політику.
Андрій Длігач та Макс Нефьодов в ефірі Радіо Свобода

Share

Висловіть свою думку

Google+