Чотири віки політики

FacebookTwitterGoogle+Share
Україні час визначитися: вона — дитина, підліток чи дорослий? Планує зростати або їй достатньо соски від старших сусідів?
chotiri-viki-politiki

Всесвітня історія політичних систем непогано вивчена.

Історія політики почалася з сильних лідерів, здатних підкорити всіх своїй волі силою слова або силою палиці. Ці лідери керували одноосібно, що давало їм перевагу відданості соратників, але і обмежувало можливості. Влада таких лідерів поширювалася лише туди, куди сягав їхній погляд, а за межами цього кола влади панував хаос. Нестабільність та неврегульованість статусів давали лідеру безвідмовні інструменти керування своїм найближчим оточенням. А найближче оточення, що складалося з вірних людей, створювало теплу інформаційну ванну, захищало від підозр у помилці: бос ніколи не помиляється, інакше це його кінець як лідера. Точка в центрі кіл влади — це точка сили, але завжди знайдеться зухвалий претендент, якому захоплення точки сили дає владу над всією системою.

Це немовлячий вік політики.

Немовлячий вік змінився дитинством, хоч і не для всіх, але для більшості.

Суспільства зростали і розв’язували все складніші завдання. Довелося створювати системи, відмовлятися від частини особистої влади і вводити правила, причому самим же цим правилам і підкорятися. Довелося готувати професіоналів і делегувати їм прийняття рішень. Все це дозволило досягти масштабів, сили і стабільності, небачених раніше. Тепер лідер довіряв великому числу лідерів нижнього рангу, але вони своєю чергою довіряли і делегували ще більшій кількості людей — і так до самого низу. Тепер порядок був скрізь, а не тільки в оточенні лідера. За порядок довелося віддати право приймати будь-які рішення і ставити на будь-які позиції своїх людей. Зате системи росли і ставали міцними, стійкими до зовнішніх потрясінь. Наявність правил і порядку зробила життя людей передбачуваним, і вони стали серйозно вкладатися в майбутнє. І майбутнє не забарилося прийти.

Це дитинство політики.

Дитинство закінчилося і змінилося юністю, але далеко не для всіх.

У міру того як суспільства зростали й ускладнювались, ними вже неможливо було керувати за допомогою простих ієрархій чиновників. Системи, налаштовані на інтереси лише невеликого числа членів закритих еліт, більше не працювали. Їх довелося відкривати, причому найнеприємніше для лідерів — відкривати для незнайомих і чужих людей. Ці люди принесли своє бачення, але водночас — свою енергію і знання. Довелося серйозно освічувати людей, щоб убезпечити системи від атак з боку безграмотних ідіотів. Але виграш був незмірно більший, ніж витрати. Нові люди, які прийшли в системи, забезпечили конкуренцію ідей, і якість прийнятих рішень стала набагато вищою. А ще виникла безліч соціальних ліфтів, що дозволяють піднятися найталановитішим, і це додало системам небаченого динамізму. Щоправда, лідерам довелося не тільки підкорятися правилам, але і навчитися вигравати за правилами.

Це юність політики.

Юність змінилася зрілістю для дуже небагатьох.

Не просто відкрити системи для багатьох, а відкрити їх для всіх. Не просто зробити за словом більшості, а зробити це так, щоб і меншість реалізувала свій інтерес. Навчити кожного бути лідером свого життя. І дозволити таким лідерам вести систему природним шляхом. І довіряти цьому природному шляху.

Це зрілість політики.

Якщо ми подивимося на карту світу, то побачимо зовсім небагато країн, де політика в немовлячому віці. Переважати за територією та населенням буде дитинство, але найкрутіші та найбагатші — у віці юності. І невелике число найщасливіших — у зрілості.

Якщо ми спробуємо вивчити динаміку, то побачимо, що деякі діти завзято намагаються вирости і стати юними. Хоча знайдуться і ті, що рухаються назад, у немовлячість. Але більшість застрягла у своїй дитячій пісочниці, щиро віддаючись грі з пасочками і совочками.

Юні розмовляють з дітьми зверхньо: їм, малим, не зрозуміти всього спектру задоволень і досягнень юності, вони бачать тільки свій маленький дитячий світ. Ну а з немовлятами взагалі нема про що говорити. Їм можна дати соску, щоб не турбували. А ось якщо ж дитя прагне вирости, з ним можна і потрібно серйозно вивчати математику й іноземні мови.

Ті, хто читав Френсіса Фукуяму, Дугласа Норта або Дарона Аджемоглу, безумовно, побачать у цих описах знайомі образи.

Ну, а нам час визначити свій вік і зрозуміти, чи хочемо ми дорослішати.

Перша публікація: Новое Время.

FacebookTwitterGoogle+Share

Висловіть свою думку

Google+