Картина: освіта і ми

Share

Тільки й чути – освіта в Україні нікуди не годиться. Невдоволені всі.

Вчителі скаржаться на низькі зарплати, батьки знають, що потрібно «скидатися» періодично та хронічно на ремонт та техніку, мужновладці розводять руками та жаліються, що не можемо нічого зробити до пуття, коли коштів нема. А діти традиційно не мають бажання вчитися. Але розриває шаблон, що весь арсенал мотивів, які діяли в нашому дитинстві, не існує. Бо світ навколо докорінно змінився і продовжує рухатись все швидше. І всі переживають за майбутнє: саме ж наші діти – наше майбутнє.
Кожного дня виходять змістовні матеріали фахівців в освіті, людей з гучними титулами і великим досвідом роботи в цій сфері. Багато досліджують тему реформування, актуальних проблем, критики всього і вся.

Час суспільству набратися хоробрості (нам останні півроку вже війшло це в звичку) та тверезо усвідомити, що освіта торкається кожного. Вона не є вузькокулуарною справою освітян з управління та науки. Крім півмільйонної армії вчителів, в кожній родині є діти.

Вищої освіти не торкалася. Свіжий закон тільки прийнято. Поживемо – побачимо.

Стаття не має лінійного викладення. Це малюнок. Я склала матеріал із різних, але взаємопов’язаних пазлів, які дозволять подивитися цілісним зором на загальну картину освіти. Не смутіться, коли одразу не все зрозуміло. Коли ляже останній – картина має проявитися.

Свої думки висловлюю тільки як пропозиція до шановного читача разом помислити над можливістю нової реальності в Україні ще за наше життя.

Криза

Наведу, декілька речень із статті у Wiki про Сингапур.

«Економіка Сингапуру розвинена ринкова система і є однією з найбільш відкритих і вільних від корупції економік. У країні підтримуються стабільні ціни, а ВВП на душу населення – один з найвищих у світі ($62100 на 2010 рік).

Сінгапур приваблює великі інвестиції і буде продовжувати зусилля з розвитку Сінгапуру як фінансового та високотехнологічного центру Південно-Східної Азії.

Сінгапур зараховують до «східноазіатських тигрів» за швидкий стрибок економіки до рівня розвинених країн.»

Треба усвідомити, що наш стрибок можливий тільки у тому разі, коли ми не будемо повторювати те, що вже колись було.

Стрибок можливий, коли будуть вивільнені всі потенціали, які має Україна.
Що вже маємо як суспільство:
свобода думки і слова – Майдан 2004
свобода вибору і нова якість людської гідності – Майдан 2014
усвідомлення зв’язку, єдності, загальних цілей – анексія Криму, война на Донбасі, 2014
початок виздоровлення від комплексу меншовартості – економічна, газова, дипломатична, інформаційна війна с РФ.

Перше. В зв’язку з тим, що Україна спочатку успадкувала, а потім і плекала пряме державне управління освітою і наукою, бо це є головним чинником корупції в сфері, то саме для працівників освіти і науки масово продовжує жити установка патерналітських стосунків радянського громадянина з державою . Держава дає громадянину все необхідне з її точки зору, бо тільки вона істина в останній інстанції. А громадянин завжди впевнений, що про нього хтось подбає і за нього все вирішать, його завдання бути гвинтиком в системі та не виділятися. Як накажуть, так і зробить.

Друге. Як не дивно, Запад, підставляючи нам плече фінансової допомоги, щоб не дійти до останньої риси – де-фолту, не дає можливості багатьом усвідомити, наскільки ми відстали в науково-технічному прогресі і розвитку людсього потенціалу на глобальному рівні і яку суттєву роль у цьому відіграли освітяни та науковці.

Є сподівання, що перетворити потенційну енергію, застиглу в просякнутому цеховим снобізмом та формалізмом, структуру управління освітою та наукою, в цілющу кинетичну енергію суттєвих зрушень зможе якась воля згори, з надструктури. Як, до речі, це трапилося свого часу у тому ж Сингапурі.

Світ

Буваючи часто в освітніх колах і кабінетах виконавчої влади, і галузевої законодавчої та серед науковців, розмови завжди стосуються питать тактики, а дуже часто – рефлексії на ситуації, що є. «Підручники – наше все.» «Збільшити/зменшити зарплати вчителям.» «Всіх директорів шкіл навчити бути менеджерами.» etc

Я певна, що і освітяни точно знають, що світ переживає масштабні зміни суспільних відносин. Що тренди в економіках країн змінюються в бік економіки знань або культурно-креативної економіки. Мабуть розуміють, що головним фактором формування і стійкого розвитку є людський капітал. Сподіваюся, що багато, хто бачив в YouTube анімаційну роботу відомого провідника революційних змін в освіті – Зміна парадигми освіти Сера Кена Робінсона, чи його виступи на TedEX, які призивають визнати будь-який талант (а не тільки академічний) цінністю людства. Чи може знайомилися з книгами Гордона Драйдена та Джанет Вос «Революція в навчанні», яка 20 років назад була продана в Китаї 10 млн. накладом після того, як рекламну кампанію книги з тижні на ТБ провів один китайський бізнесмен. А потім з’явилася книга «Китай вчиться», що увібрала в себе тисячі відгуків на книгу. Приблизно в ті ж роки, коли в них почався економічний підйом. Чи не випадково? Перевидання нової книги Гордона «Unlimited. New learning revolution» залишилося без перекладу на українську чи російську. Коли я була з ним в листуванні, він наполягав у виданні її вже в варіанті мобільної електронної книги з інтерактивом. Якщо будуть бажаючі реалізувати проект – радо допоможу. Навожу мовою оригіналу десять ключів, які за думкою автору мають здійснити нову революцію в навчанні для світу, що змінюється.

Global (unlimited scope). The web owned by no one, but used by almost everyone
Interactive (unlimited discovery). Easy-to-use templates make the web simple for any age
Easily shared (unlimited partnerships). The new world of collaborative networks
Personal (unlimited future). For everyone, everywhere, any time and in your own way
Co-creative (unlimited innovation). To link your talents with multi-talented teams 
Instant (unlimited mobility). Just in time, when you need it, as you need it
Often free (unlimited choice). Or nearly free; often one low-cost click at a time

Традиційна освіта, яку ми знаємо, існувала не вічно. На запит індустріальних суспільств, що народжувалися, 400 років назад з’явився швидкий варіант передачі визначених знань та набуття певних очікуваних навичок. Тому учні ділилися на класи, знання на предмети, був один вчитель, який один давав обмежену і встановлену заздалегідь тим, хто знає більше, кількість знань одразу багатьом. В такій системі освіти слухачі виховувалися для точного відтворення завдань та слідуванню інструкцій. Цю систему називають закрита або традиційна освіта, яка побудована на класно-урочній системі та передачі знань, для оцінки яких використовувалися критерії, на відповідність зразку. Коли людина досягала задовільного рівня знання переданого, вона могла бути освіченою впродовж всього життя. Умови навколо були стабільними і не вимагали іншого.

Освіта впродовж життя (Long-Life-Learning) є частиною відкритої освіти. Бо людство генерує таку кількість знань за день, скільки раніше робило за 100 років. Навкруги весь ланшафт рухливий: міняються технології, стосунки, процедури, звички, орієнтири. Таким чином, єдиним, хто може вибрати, що потрібно із всього, що існує, знати, це сама людина. Тільки вона, покладаючись на свій вибір, може рухатися своїм унікальним шляхом в розвитку і навчанні. Якщо рухає її духовний поклик, а не мода, звичка, соціальні обмеження, то знаходить «споріднену працю» (за Г. Сковородою) і стає щаслива.
Тобто маємо запит на різні змісти освіти в різних формах, засобах, методах.

Тому від батьків та вчителів потрібна якісно інша участь у освіті дітей – створення умов, підтримка, організація освітнього середовища і надання доступу до ресурсів для навчання.

Суспільство, як спільнота людей, має і спільні цілі, які винаходяться при активній участі кожно разу при взаємодії учасників цієї спільноти. Це «жива», динамічна система управління, що дозволяє рости і розвиватися самому суспільству. Замовником є не держава,  а суспільство, а якщо конкретніше – сім’я, як первинна сполука суспільства, самоврядна громада, спільнота людей. У порівнянні з державною системою управління, яка має усереднений підхід до всіх, функціональні інструменти впливу, куди також підпадає і вчитель, бо вимушений виконувати функції, які передбачені системою.

У країнах традиційно з високим рівнем доходів (США, Канада, Германія, Франція) є сталі, давно працюючі системи управління освітою. Але там вже є аномалії. Наприклад, у США за останє десятиліття констатують швидке зростання популярності навчання дома (home schooling). А вищі навчальні заклади «Ліги Плюща» надають їм переваги при вступі, тому що ці діти незалежно мислячі, толерантні до відмінностей інших, з розвинутим креативним мисленням та дуже допитливі – це більш перспективно, ніж амбітний відмінник, який мотивується тільки оцінками.

Багато, хто говорить, навіщо вигадувати велосипед, давайте поглянемо, як у Фінляндії чи Канаді і зробимо у нас. Думай глобально, дій – локально. Для того, щоб мати успіх, як у когось, потрібно бути в тому ж історичному і соціальному контексті.

По-перше, поки що машину часу не винайшли, по-друге, нам ніколи не стати фінами, або канадійцями. Різні історії формування цивілізаційних духовних та культурних переконань, цінностей, вірувань.

Доведено, що «суспільні системи спроможні змінювати свої культурні установки, як реакція на значні потрясіння. Сумний досвід другої світової війни перетворив Германію і Японію із найбільш відвертих мілітарістів в самих активних пацифістів.». Продовжуючі логіку, збитки та провина від поразки були тим мотивом, що призвели ці країни до економічного дива. І навпаки, Росія, яка ментально «зависла» образі переможця всесвітнього зла і своїй непереверешності не має тепер турботи працювати і розвиватися.

Факти

З першого погляду, наче все зрозуміло: що взяти з бідної держави з дирявим бюджетом.

Україна має соціально-орієнтований бюджет. Майже 65% у видатках Зведеного бюджету України на прикладі 2010 р. – це фінансування соціальної сфери: пенсії, охорона здоро’я освіта, розвиток людини. Тобто всі інші важливі речі: на оборону, на економічний розвиток, інновації, інфрастуктуру – залишається 35%. Детальніше.

За часткою у видатках можна послідовно виокремити:
соціальний захист та соціальне забезпечення (27,7 %),
освіта (21,1 %),
загальнодержавні функції (11,9 %),
охорона здоров’ я (11,8 %),
економічна діяльність (11,6 %),
громадський порядок, безпека та судова влада (7,6 %),
духовний і фізичний розвиток (3,1 %),
оборона (3,0 %),
житлово-комунальне господарство (1,4 %),
охорона навколишнього природного середовища (0,8 %).

В абсолютних цифрах за 2013 рік ми витратили на освіту за зведеним бюджетом країни 105534,1 млн. грн., у тому числі за державним бюджетом – 30942,9 млн. грн. Таким чином, співвідношення вкладень місцевих бюджетів до державних вкладень – 70% на 30%. Практично весь обсяг фінансування з місцевих бюджетів – це дошкільная освіта та загальна освіта. Вища освіта, післядипломна освіта, витрати на МОН, Академію педнаук зі всіма установами у складі, інтернати – держбюджет.

Далі додамо на коло з кожної дитини ще по 300 грн. на рік, як середня сума «батьківских вкладів» у навчальні заклади. Всього школярів в Україні 4 млн. 200 тис. та близко 1,5 млн. дошкільнят. За моїми даними 300 грн. – це мінімальна сума, яку вносить родина в школу навіть у самій маленькій сільській школі. Чим більше місто, тим більший внесок.

Додаємо, ще пов’язанні з навчанням витрати, на які витрачають батьки кошти: репетитори, книжки, творчі та мовні школи, курси, кружки.

Невелика доля, але час від часу, спорсорські допомоги від депутатів різних рівнів під час виборчих кампаній чи різних благодійників. Можемо сміливо припустити, що орієнтовна сума безповоротних вкладень в освіту України складає близько 110 мільярдів гривень щороку. Таке фінансування освіти знаходиться цілком у межах середнього до рівнів витрат на освіту інших країн світу. Це інвестиції нашого суспільства в своє майбутнє.

Не потрібно посилатися на порівняний аналіз з іншими країнами чи застосовувати певні професійні критерії виміру якості освіти, достатньо того, що є гостре та загальновідоме невдоволення в суспільстві, яке грунтується на неготовності дітей до повноцінного самостійного життя. Тобто інвестиції працюють неефективно.

Конституція. Право та обов’язок

Основою, з якої випливають стосунки держави та громадянина щодо освіти, є норма Конституції – стаття 53 про освіту.
Положення соціальних статтей у основному законі, так як і саме розуміння у суспільстві стосовно прав та обо’язків, перекочували до нас з радянської епохи. Соціальні пріорітети – непогано, а навпаки – мета, куди треба рухатися. Інші країни поступово йшлі до таких високих обов’язків держави перед людиною, які в нашому основному законі уже закріплено. Але держава, закріплюючи гарантії, повинна би мати спроможність нести ці гарантії. За міжнародним правом прийнято, що права, свободи та соціальні гарантії людини не можуть звужуватися з часом, тільки розширюватись.

В нашому випадку держава не може якісно виконувати свій обов’язок, а людина, таким чином, не має можливості реального захисту своїх прав у суді та повноцінної реалізації свого права на освіту. З іншого боку держава накладає обов’язок на людину мати повну середню освіту.

У роз’ясненні Конституційного суду статті 53 про право на освіту можна винайти фразу – держава повинна створити умови будь-якій людині для реалізації нею свого права на освіту.
Припустимо, що держава може розрахувати бюджетні витрати (на загальнодержавному так і на місцевому рівні) певну суму, яку вона реально вкладає в кожного громадянина, щоб він мав такий рівень освіти, який нею буде означено, виходячи з стратегічних цілей розвитку держави. А от як реалізовувати свое право на освіту людина має визначати самостійно (для дітей разом із батьками).
Тоді ми маємо збалансований конституційний механізм:
держава виступає замовником на здобуття громадянами повної середньої освіти згідно державного стандарту і оплачує певні кошти для цього громадянину (не грошима, а цільовим освітнім ваучером). А людина, користуючись своїми правами в повному обсязі, які їй були надані Богом, реалізує своє право на освіту в будь-який спосіб та будь-яким чином.

Досягнення в освітньому рівні мають вимірюватися незалежними центрами оцінювання якості освіти. До речі, дякувати багатьом хоробрим освітянам, які долали цю скалу і такий Центр створено і він працює. Хоча таких центрів може бути декілька: громадські, професійнимі, міжнародні та ін.

Київ

За даними бюджету столиці за 2013 рік доля, фінансування освіти серед всіх видатків займає перше місце і складає 25% – 4,8 млрд. грн. Навіть на охорону здоров’я і соцзахист іде відповідно 19% і 17%.

В зв’язку з тим, що в Києві існує високий попит на якісні послуги, і освітні в тому числі, то представлені на ринку освіти пропозиції втілюють в собі концентровані проблеми галузі.

На широку ногу поставлені збори до благодійних фондів при школах і садках, з яких фінансуються не тільки матеріально-технічні потреби, але й суттєві преміальні до зарплатні вчителів та керівництва. Як і в інших містах майже вважається нормою використання приписаних вихованців та учеників, про що знають і батьки, і школа. Батьки задоволені, так як досягається можливість зменшити кількість дітей в одному класі, групі, а вчителям і працівникам школи – додаткове фінансування.

Крім того, історично так трапилося, що Києву не поталанило з якісним розробником електронної черги в дитячі садки, яка дозволила майже всюди в Україні вже позбутися хабарів при прийнятті малюків до садка. В Києві навіть існують певні розцінки на маніпуляції з чергою. Припущуся, що навряд чи столична «черга» має комплексну систему захисту. Але приємно, що в Україні є таки рідкісні ITвиробники, які не жалкують сил та вкладень та розробляють, удосконалюють свої платформи та серьозно ставляться до захисту та доступу до інформації, хоча пройти відвовідну процедуру у СБУ у встановленому порядку ще та приємність. Одначе виробництво ITпродуктів для освіти наразі в застої, бо не склався запит у освітян, а є тільки поодинокі випадки батьків, що попри всі складнощі вчать дітей вдома, чи прогресивні вчителі, які шукають щось нестандарте.

Столиця має самий більший відсоток приватних закладів освіти – близько 5% (близько сотні закладів), які тим не менше пережили масове закриття після зрівняння Київрадою орендних ставок комунального майна для освіти з ринковою вартістю оренди в часи головування Черновецького, що так і залишилося незмінним і дотепер.

Для дошкільних закладів і початкової школи масово розповсюджений варіант нелегальних утворень: клубів, центрів розвитку, малоформатних дитячих садків та шкіл для невеликих спільнот знайомих. Таким шляхом суспільство шукає можливість обійти неактуальні санітарні та ліцензійні умови, які не враховують в принципі можливість організації навчання інакше, ніж це існувало в радянські часи: «сіли тихенько, ручки рівненько» – класи, уроки, групи. Ті приватні заклади, які все ж офіційно отримують ліцензію, стають епіцентром спущених всіх ймовірний контролерів, як з боку освіти, так із боку інших аспектів ведення господарської діяльності: податківців, пожарників, санстанції, охорони праці. Крок вліво, вправо від прописаних догм в освітньому процесі, програм стає погрозою для позбавлення ліцензії державою.

Гроші

Для фінансування комунальних та державних закладів освіти складаються кошториси, які не враховують безліч необхідних статей.
Цю тему детально досліджували фахівці в управлінні освітніми закладами: Паращенко Людмила та Юрій Шукевич. Буквально в один день 2 липня на порталі «Освітня політика» з’явилися дві статті. http://education-ua.org/ru/articles

Таким чином виникає постійнодіючий фактор – необхідність залучати кошти.

За браком досвіду та складністю інструментарію цивілізованих варіантів вирішення цього питання школи вдаються до збору готівкових коштів. Деякі все ж вдаються до клопотливого офіційного варіанту фінансування через благодійні фонди. Але і з фондом, і без нього доступ до детальної інформації неповний, що дає грунт для кола взаємних підозр та обвинувачень.

Батьки не використовють своє право на контроль за діяльністю школи, а школа робить свою справу. Чесно або ні, залежить від людей в самій школі.

Буквально кожен директор у будь-який момент може підпасти під підозру, бо всі намагання облаштувати більш-менш пристойні умови в садку або школі, а тим паче творчих змін у освітньому процесі призводять до порушень існуючих норм.

Тому у чесних та самовідданих справі керівників та вчителів виникає закономірна образа на часом несправедливі обвинувачення за неоцінені батьками намагання вийти за встановлені державою тупі правила і зробити щось гарне для блага дітей.

І в такій атмосфері, яка тотально пов’язана з обманом, вимушенністю, недовірою батьків до школи, школи до батьків, погрозою бути притягнутим до відповідальності з боку держави вчаться і виховуються діти. Як відомо, самий діючий варіант педагогіки – «педагогіка прикладу».

Зерна

Як відокремити зерна від плевел? Рейтингування, можливість учню з батьками, студенту робити свій вибір закладу, класу, предмету. І з часом дуже швидко ріки живильного ресурсу прокладуть собі русло саме туди, де існує якість, результат, творчість та любов. Змагальність є передосновою удосконалення пропозиції.

Механізм «гроші йдуть за дитиною» або надання на кожного, хто навчається, освітнього ваучеру – інструмент, який максимально індівідуалізує вибір. Сам слухач, батьки з дитиною приймають рішення про те, як витратити освітній ваучер. Якою саме освітньою послугою скористатися по формі, методу, технології та якості.

В багатьох країнах, які модернізували свою систему освіти було впроваджено інструменти освітнього ваучера. Приємно те, що частина шляху по автоматизації та персоніфікації учнів та студентів в Україні вже пройдена.

Саме ця тема була частиною розробки проекту «Нова Країна» та Агенції «Новий формат освіти». Цікаво, що декілька разів я особисто проговорювала механізм з пані Інною Совсун (1-й зам. міністра МОН) та пані Лілією Гриневич (нардеп, Голова профільного комітету ВРУ), але реакція була однакова: можливо, але що ж робити з сільськими школами? Там, де в місті в школу ходять 300 дітей, то й бюджет школи складе пристойну суму, але якщо в школі в селі – 30 дітей, то що ж робити?

Якщо би ця реакція з часом змінювалася, то було би добре. Може і статтю ніколи не написала. Але поки що є зрозумілим, що громадська ініціатива не тільки мала розробити візію нової країни, та зокрема, в освіті та науці, тепер має розробити і пояснити для профі механізми, інструментарій того, ЯК цього досягнути.

Наш громадський та динамічно самотрансформуємий колектив групи Освіта та наука в Громадянській платформі «Нова Країна» за чотири місяці у свій вільний час має вже багато відповідей: як реалізувати механізм освітнього ваучера, що робити з різницею села і міста, як впровадити сам механізм, щоб вже наступного року!!! вся сфера освіти мала інструмент – електронний освітній ваучер.

Зрозуміло, що потрібно ще зробити купу роботи по економічних розрахунках коефіцієнтів, підготовки пакету змін до нормативних документів, працювати над електронною платформою та базами даних, розробити систему суспільно-державних важелів у роботі з соціальними винятками. Ми спільно в громадянській платформі «Нова країна» та кожен ще й окремо в своїх проектах шукає можливості, кошти, ресурси, щоб все необхідне зробити, випрацювати, прописати…

Але у мене особисто виникає питання, а чим тоді зараз зайняті (і до цього 22 роки) 16 установ Академії тільки Педагогічних наук та ще й окремий Інститут інноваційних технологій та змісту освіти при МОН? А апарат міністерства зі всіма управліннями по вертикалі, урядових утворень по електроному уряду, інформаційним технологіям, купа державних підприємств, які сидять на держбюджеті і проїдають державні програми та на доданок ще й гранти великих закордонних донорів, інформація про які до них неминуче попадає? Це як і з нашою армією: люди беруть і спільнокоштом роблять реально необхідні справи, а безглузде і неефективне фінансує держава.

Вчитель

Звісно у нас є «зірочки», яких називають Вчитель, Вчений з великої літери. Не обов’язково якого віку людина, яка займається своєю працею за покликанням. Вона виділяється з оточення. ЇЇ люблять, до неї льнуть діти, студенти, цінять і поважають . Батьки та умні керівники тримаються за них та опікають. Але ж такі люди в останню чергу займалися би тим, що судилися з Кабміном за 20% надбавку до жалюгідної зарплатні. Існують різні форми для того, щоб нести світле і добре за адекватну оплату. Якісні психологи, вчителі, вчені, не сидять прикуті до конвеєра. До них стоїть черга бажаючих замовити та оплатити їх роботу. Де працюють «перші вчительки» батьки першоклашок передають із вуст в уста, як сакральну таємницю. Вони ініціюють, спілкуються зі світом, шукають та постійно вчаться, не повторються, бо їм цікаво і вони люблять те, що роблять, бо це їхня суть.

А без любові, ми всі можемо згадати зі своїх шкільних часів, що за відповідальністю ховається роздратування, за привітністю – ліцемірство, нещирість, за компетентістю – чванливість. Гірше за все, що бачать та стикаються з цим переважно діти. Коли в класах чи групах садочків нічим необмежена влада знімає бар’єри самоконтролю.

У кожного в пам’яті є обов’язково Вчитель, якого згадуєте з вдячністю. Але були і такі, яких підсвідомість нагадує часом у снах жахів про приниження і страхи в школі.

Село і люди

В Україні учні шкіл розподіляються між містом і селом орієнтовно 70% – кількість міських жителів, а 30% – у сільській місцевості. Шкіл всього близько 20 тисяч, з яких навпаки: у сільській місцевості 60%, а в містах – 40%. Школи, в яких учнів до 50 осіб – 17% від загальної кільності шкіл. І це – сільські школи.
Дошкільнят – близько 1,5 млн., з яких третина – в селах. Але якщо школа до 50 дітей в селі – малоформатна, то дитячий садок на 50 дітей – повноцінний.

Україна має прекрасні унікальні умови для ефективного експортоорієнтованої високотехнологічної агропромисловості. У майбутньому нам би кормити тих «Азіатських драконів».

Неминуча різниця сіла та міста у всіх аспектах життєдіяльності людини. Можливості для отримання освіти теж відрізняються. Але на мій погляд, вихід є. Він полягає у вірі в свій народ, його мудрість, господарську кмітливість, вкорінений гуманізм, екологічність свідомості, що йдуть від землі з поконвіку. І тільки в радянські часи було забрано право у селян думати про своє життя самому та спільно з громадою, в якій живеш. Якщо ми повіремо в потенціал народу та дамо шанс на самовизначення, то державі не потрібно буде займатися роздачею риби, а тільки надати можливість створити самим вудку.

Згори

Не буду зупинятися на доведені відомих істин: що проблему неможливо вирішити на тому ж рівні, де вона створена; змінити систему можливо тільки ззовні.

У працівників освіти та науки, які зараз в структурі державного управління виникає пряме, чітке протиріччя інтересів робити структурні зміни в цій сфері.

Уявімо собі, що хтось мав волю і було створено Проектну групу по реорганізації та модернізації сфери освіти та науки.

До неї треба включити безперечних фахівців. Але фахівців відносно завданням, які будуть стояти перед Проектом.

Завдання:
– розробка нової концепції освіти та науки – покласти в основу Візію-2022, яку створювало супільство в «Новій Країні», запросити консультантів-візіонерів: Кен Робінсон, Гордон Драйден – та інші такого рівня
проект реорганізації структур державного управління – спеціалісти з кризис-менеджменту
робота з людьми – спеціалісти з профорієнтації, психологічної роботи, розвитку людського потенціалу
PR реорганізації на внутрішні кола сфери та назовні – соціологи, журналісти, PR-консультанти
економічні розрахунки – економісти
юридична робота – юристи

Для роботи залучати різні наукові групи на виконання визначеного обсягу завдань в визначені терміни та за конкретну плату по аналогії до процедури грантів. Свої пропозиції на конкурентих засадах зможуть представити як національні науковці, так і закордонні. Навіть на етапі провозицій можна буде наочно побачити ефективність та якість роботи тих чи інших наукових колективів.

Має бути розроблена програма планового але неминучого звільнення частини працівників під час нововведень. Апріорі прийняти, що люди, які історично стикнулися зі зміною парадигм: залежності та безправ’я на парадигму свідомого вибіру – не винні. Краще всім звільненим в сфері освіти та науки надати 3 місяця вихідної допомоги та організувати перепідготовку теж через механізм освітнього ваучера. Тоді і ринок післядипломної підготовки, перепідготовки ти х самих вчителів, психологів та в інших сферах не будуть фікцією. Знаю, що для багатьох педагогів ця зміна, необхідність зробити вибір буде тим ключом, який вікдриє у одних нове дихання у професії, а хтось зрозуміє, що знайшов нову і це стане його істиною пристрастю і щастям.

Хто?

Так хто ж повинен почати зміни?

Президент, РНБО, Кабмін – надструктури, які мають можливість запустити процес структурних змін найшвидше. Але чи вистачить духу?

Освітяни – МОН, Академія педнаук, комунальні заклади освіти – мають можливість запустити процес точніше, бо знають все докорінно зсередини. Але чи вистачить хоробрості «зрубити сук, на якому сидиш»?

Замовники – суспільство – багато-багато батьків, вчителів, всіх людей країни. Післямайданна хвиля зрушила людей, підштовхнула. Але чи на довго вистачить запалу та просто ресурсу, який тане, враховуючи спадок в економіці? Чи вистачить самоконтролю, що включає в себе мужність, терпіння і співчуття, щоб пережити зміни, які торкнуться всіх?

Люди з ресурсами – бізнесмени, олігархи, які прораховують, що важливо вкладати в освіту, бо це людський капітал для сильної конкурнетноспроможності країни, бо знають, що частка національного людського капіталу в національному багатстві тієї чи іншої країни складає не менше 75%. Решта 25% припадають на матеріальні активи і природні ресурси. Але ж чи вистачить широти розуміння та мудрості витратити свої кровні на загальне благо?

Для Києва – нова владна команда, теріторіальні громади мають можливість в рамках повноважень щодо самоврядування та, враховуючи концентрований запит на якісну освіту і існуючий в місті ресурс основних фондів та коштів на освіту, стати піонером та зразком проведення структурних змін для інших територій. Але чи не заплутаються у політичних пріоритетах ініціативи та чи знайдеться бажання відкритого діалогу з суспільством, замість варіанту реалізації реформи з вузькокулуарного бачення купки людей?

Роботи вистачить всім. В першу чергу – роботи над собою.

Бонус

І бонус тим, хто дочитав. Втішна картина нового формату освіти в нашій новій країні.

Ми батьки дитини шкільного віку. Живемо в селі, де є 30 родин. Ми фермери.
Було старе приміщення школи, яка раніше розрахована на 200 дітей, яку територіальна громада надала у безоплатне користування.
Держава надала на кожну дитину ваучер на 20 000 грн. на рік, які ми можемо використати для освіти наших дітей.
Нашою спільнотою ми прорахували, що можемо розраховувати на 600 000 грн. в рік або 50 000 грн. на місяць.
Для початку ми взяли невеликий кредит, щоб обладнати приміщення всім необхідним, провести Інтернет. Банк прорахував, що приблизно за 10 років загальний дохід буде 6 млн. грн., з якого ми зможеме виділяти 10% на основні засоби.

Потім дехто з нас зробив об’яву через Інтернет, відбір і до нас приїхало дві родини молодих вчителів, які хочуть жити на природі, їсти екологічну їжу, займатися улюбленою справою та ростити і своїх дітей.

Громадою ми надали їм житло, забезпечили постачання продуктів як частина оплати вчителям. Харчування дітей у школі доручили одній із наших родин, продукти поставляли разом. Сервісну роботу ми розподілили між собою: догляд за чистотою, виготовлення меблів та наглядового матеріалу, обслуговування інженерних комунікацій. До речі, разом із дітьми. Наші вчителі паралельно вели педагогічну роботу та створювали умови дітям дослідним шляхом осягати природничі закони.

Таким чином, грошової маси школі вистачало на гідну зарплатню нашим вчителям, закупувувати необхідні матеріали, дослідний сад та експериментальні майстерні, цікаві новітні методики дистанційно за кордоном та у просунутих школах України, он-лайн доступ для вивчення іноземних мов. А ще наші діти мають можливість освітніх подорожей та приймають у себе інші школи для проведення курсів з природознавчих наук по обміну. Таким чином, таке партнерство з вчителями та дітьми нас всіх підтримує у гарному гуморі та добробуті.

Ми точно знаємо, що наші діти після закінчення школи поїдуть вчитися в найліпших вищих навчальних закладах України та світу, а потім обов’язково повернуться додому, де зможуть продовжити нашу справу на землі або створити свою, що є можливим за допомогою інформаційно-коммунікаційних технологій. Народжуватимуть дітей та разом із нашою громадською школою будуть впевненими, що зможуть надати їм всі можливості для максимального розвитку людського потенціалу для загального блага.

Хай нам щастить!
Слава Україні!

Голова Агенції «Новий формат освіти»
Учасник группи «Освіта та наука»
Громадянської платформи «Нова Країна»

P.S. Вже кінцево редагувала статтю, коли вчора виникла нагода підготувати План дій, що має увійти в презентацію групи «Освіта та наука» ГП «Нова Країна» до зустрічі 9 липня з Президентом України п. Порошенком. Не факт, що він в такому вигляді залишиться в Презентації, тому План дій навожу тут.
Він писався не більше години, мабуть тому що в основу його лягла ця стаття, робота над якою тривала тижні.
Теперь після статті і плану ми, шановний читач, можемо вважати що попрацювали разом. Буду рада знати Ваші думки та пропозиції до плану.

План дій в освіті на 2014-2015
1. Надати юридичну, фінансову та освітню автономію закладам освіти всіх рівнів.
2. Накласти мораторій на законодавчі та нормативні документи, що будуть протирічити автономії до моменту розробки та прийняття освітнього кодексу та пакету змін до інших законодавчих та нормативних документів.
3. Зобов’язати заклади освіти публікувати рух коштів, укладені договори, бюджет, фінансові звіти, повні резюме вчителя та портфоліо його робіт через сайт заклада
4. Обсяг фінансування на 2015 рік по зведеному бюджету залишити на рівні 2014 року задля оцінки оптимізації, реалізованої за рік
5. Дозволити закладам залучати кошти та ресурси із інших джерел без включення їх до бази оподаткування доходів закладу
6. Фінансування з державного та коммунального бюджетів освіти спрямовувати в заклади із розрахунку персонально на кожную дитину, школяра, студента, а також вчителя для післядипломної освіти
7. Створити конкуренте середовище в освіті та педагогічній науці для самоврегуляції попиту на педагогічні методики, научні прикладні розробки та післядипломну освіту і підвищення кваліфікації працівників
8. Дозволити приймати на роботу в закладах освіти після курсів в центрах післядипломної освіти особам з будь-якою освітою з обов’язковим узгодженням з громадськими радами закладів
9. Зрівняти в можливостях доступу до об’єктів нерухомості та пропозиціях послуг заклади освіти всіх форм власності.
10. Ліцензії на освітню діяльність надавати після публічної презентації закладу та освітньої програми на рівні Громадської ради при Міністерстві із свободним залученням експертів, влади, суспільства.
11. Зобов’язання забезпечити необхідний та достатній рівень будівельних, санітарний та пожежних умов для ведення освітньої діяльності покласти персонально на керівників закладів освіти
12. Сприяти програмам просвіти: свідомого батьківства, партнерства закладів освіти і батьків, різноманітності можливостей людини з реалізації її права на освіту, взаємодії бізнеса та освіти
РНБО створити тимчасовий проект з відповідних завданням фахівців:
– Для комплексної розробки пакету законодавчих та нормативних змін,
– Для проведення реорганізації та/або ліквідації установ державного управління освіти та науки різних рівнів та установ педагогічної науки та науки вцілому
– Для програми в сфері людського ресурсу, зайнятості та перепідготовки в рамках трасформації сфери освіти та науки
– Для формування позитивної громадської думки, інформаційної роботи та популяризації запроваджуваних змін

Використані матеріали:

1. Революція в навчанні. Г. Драйден, Джаннет Вос. http://www.slideshare.net/olegbs/ss-13289811

2. По матеріалам П. Парфєнт’єва – Председателя МОО «За права семьи», советника ВКС по международному праву прав человека http://home-edu.net.ua/files/2so_parfentjev.pdf

3. Культура має значення. Під ред. Л. Харрісона і С. Хантінгтона

4. Бюджетна система – Федосов В.М. http://mobile.pidruchniki.ws

5. Міністерство фінансів України – http://minfin.kmu.gov.ua

6. Аналітичні дані – http://infolight.org.ua

Share

Коментарі
  1. Viktor коментує:

    АНАСТАСІЄ, дякуємо !

Висловіть свою думку

Google+