Коли Європа активно будувала міста, щастям українця був власний хутір

Share

Яка економічна модель підходить нашій країні

“…И вот составился народ, по вере и месту жительства принадлежавший Европе, но между тем по образу жизни, обычаям, костюму совершенно азиатский,— народ, в котором так странно столкнулись две противоположные части света, две разнохарактерные стихии: европейская осторожность и азиатская беспечность, простодушие и хитрость, сильная деятельность и величайшая лень и нега, стремление к развитию и усовершенствованию — и между тем желание казаться пренебрегающим всякое совершенствование…”

М.В. Гоголь.

Напередодні 24-річниці незалежності України Світовий банк поділився невтішною статистикою – наша країна стала світовим рекордсменом з падіння економіки за останні 25 років. Планова соціалістична економіка прийшла до занепаду, а копіювання європейської моделі “загального добробуту” також не дало результатів. І тепер ми розводимо руками і дивимося навкруги – на кого орієнтуватися нам, щоб здійснити прорив? На США з їх американською мрією і підприємницькою ініціативою? На Китай з його ручним регулюванням і провідною роллю однієї партії? На Швецію з її фактично соціалізмом у забезпеченні власних громадян? На кого? Чому немає однієї правильної економічної моделі, яку можна просто скопіювати і почати жити добре?

Відповідь на це питання потребує піднятися вище і замислитися над тим, а чим насправді є економіка? Це знання про нас, людей, і про нашу поведінку в економічних питаннях. І потужний вплив на ключові рішення й поведінку чинять цінності – глибинні архетипи, які лежать вглибині нас, сформовані історією, релігією, звичаями. В цьому сенсі економіка немає жорстких законів, економічна поведінка різних суспільств також є різною, тож сліпе копіювання чужих рецептів з великою ймовірністю наштовхнеться на невдачу.

Ким же є ми, українці? З одного боку від нас росіяни, з притаманним їм колективізмом. “Чому ж ви не хочете бути частиною великої країни, яку поважають, бояться, яка справляє неабиякий вплив на світові справи?”, – дивуються вони. Але ж українці – не колективісти, нам важливіше побудувати свій маленький рай для себе і найближчого оточення. “Ви так чудово поводитесь і працюєте в Німеччині, Португалії, Італії, Канаді, Іспанії, чому ж ви не робите того самого, що у нас, у себе вдома, ви ж справжні європейці?”, – дивуються в ЄС, приймаючи природну схильність до адаптації за подібність. Але українцям притаманний особливий неєвропейський індивідуалізм, це ізоляціонізм, коли “моя хата с краю” – є справжньою мрією про заможність, власне майно, до якого ніхто не має підступу, відокремленість від усієї решти світу.
Особливі характеристики, притаманні більшості українців, змушують шукати таку економічну модель, яка має відповідати національному характеру.

Така модель може відповідати наступним характеристикам.

Індивідуалізм, ізоляціонізм

Мінімальна роль держави в економіці, включаючи перерозподіл частки створеної вартості через справляння податків; домінанта внутрішнього ринку над експортом

Недовіра до будь-яких керуючих інституцій, декларативна релігіозність, небажання слідувати нормам і правилам

Слабка ефективність будь-якого контролю, який буде обходитися. Схильність до “укриття” доходів від зовнішніх очей, в тому числі, від оподаткування, вимоги до всіх інших, після яких сам почну “виконувати” норми

Внутрішні протиріччя; перевага емоцій та почуттів над розумом і волею

Емоційний вибір людей, перспектив розвитку; брак політичної волі для змін.

Збереження протиріч в економіці – спроба створити ніби низьке податкове навантаження й водночас високу соціальну захищеність

Адаптивність

Потенційна можливість робити насправді кардинальні зміни, користуючись здатністю людей до пристосування й адаптації

Схильність до накопичення матеріальних благ

Ефективність оподаткування не офіційних прибутків, а накопичених матеріальних благ як “проявлення” реальних доходів

Можна по-різному пояснювати походження таких цінностей, притаманних українцям. Напевно, недовіра до будь-якої влади пояснюється багатьма сторіччями панування чужинців, коли Україна фактично мала статус колонії. До ізоляціонізму та автономності спонукала історія життя, географія і клімат, де широкі простори дикого поля дозволяли реалізувати саме таку модель – коли Європа активно будувала міста, щастям українця був власний хутір. Важка історична спадщина навчила виживали і адаптуватися до будь-яких труднощів.
Як би там не було, соціологія вказує на особливий тип українських цінностей – ми і не колективісти-азіати, і не співпрацюючі один із одним індивідуалісти-європейці. З національних особливостей випливає наша особлива оптимальна саме для нас економічна модель. В ній немає місця чиновникам, які нібито заради спільного блага зможуть управляти мільйонами гектарів землі і тисячами державних підприємств, в ній немає однієї універсальної системи на всі регіони, в ній немає примусової спроби зробити всіх “правильними європейцями”.

Натомість в ній є активізація малої підприємницької ініціативи – того “куркуля”, якого колись намагалися колективізувати, в ній є величезна відмінність того, як вирішили жити люди в Одесі і Львові, Харкові і Дніпропетровську, в ній є мінімум впливу на економіку центральної влади й сприяння розкриттю можливостей на якомога глибшому рівні – конкретної людини.

Про цю економічну модель вже давно забули європейці, переключившись на “державу загального добробуту”. Цю модель не сприймуть азіати, які почуваються спокійніше від здійснення десятиліттями влади того чи іншого “великого вождя”. Ця модель живе вглибині нас. Лише зрозумівши самих себе, ми прийдемо до гармонії і економічного зростання. Адже маємо амбітну ціль – в наступні 25 років відзначитися в тих же економічних рейтингах із протилежним результатом.

ПЕРША ПУБЛІКАЦІЯ: segodnya.ua

Share

Висловіть свою думку

Google+