Податкова реформа як шанс на трансформацію

Share

У рейтингу ВВП на душу населення за паритетом купівельної спроможності Україна в 2014 році посіла 105 місце в світі.

За підсумками 2015 року результат погіршиться, адже економіка впаде ще на 11-12% за прогнозами урядовців і світових фінансових організацій.

Вище за нас – Туніс, Єгипет, Еквадор, Боснія і Герцеговина. За номінальним ВВП на душу населення вище за нас вже навіть Гондурас.

Як би не було гірко це визнавати, але з цього випливає, що бюджетне фінансування медицини, науки, освіти, пенсійного забезпечення в розрахунку на особу не буде суттєво відрізнятися від зазначених країн.

Ми можемо обговорювати й доводити, наскільки це важливо для майбутнього, проте це слабко вплине на дійсність. Як би ми не ділили цей шматок, який спромоглися створити, сума складових залишиться незмінною.

Ми можемо профінансувати дещо більше армію, але тоді мусимо забрати в освіти чи охорони правопорядку. Якщо ні – то в охорони здоров’я. Щоб не скорочувати ні в кого, доведеться обкласти податками того, хто ще здатен їх сплачувати.

Проте мусимо пам’ятати: Туніс, Єгипет, Еквадор, Боснія і Герцеговина та навіть Гондурас є дзеркалом наших поточних бюджетних можливостей. Радити собі маємо приблизно те саме, що б щиро порадили тим країнам для їх розвитку.

Чи є олігархи, сільське господарство і тіньова економіка прихованим резервом

Часто наявність олігархів розглядається як можливість. Для чого щось змінювати, адже можна забрати в них, і тоді вистачить усім.

Це мало сенс десять років назад, проте має все менше ваги зараз. Старі технології дають все гіршу віддачу, а галузі, які все ще мають горду радянську назву “базових”, відіграють все меншу роль у постіндустріальному 21 столітті.

Ціни на метал оновлюють мінімуми, альтернативна енергетика тіснить традиційну, а “Метінвест” і ДТЕК все більше асоціюються на ринку не з великими можливостями, а з хронічними неплатежами постачальникам.

Безкраї українські простори нібито дають сподівання, що рушійною силою зростання стане сільське господарство. Проте потужні цифри виглядають такими, допоки не дивишся на них більш прискіпливо.

Так, у 2014 році експорт продукції АПК становив 16,7 млрд дол або близько 35 дол на місяць на одного українця. Можна збільшити цю цифру вдвічі чи втричі – це буде важливо, проте це не стане відповіддю щодо добробуту українців.

Тим більше в умовах безперервного вдосконалення технологій, через яке ООН на найближче десятиліття прогнозує зниження цін на продовольство.

Стосовно тіньової економіки, яка нібито мала б підняти Україну у рейтингах вище за Еквадор. Тіньова економіка присутня усюди. Її частка в бідних країнах завжди вища, тому впевнено стверджувати, що наш справжній рівень з урахуванням тіньової економіки суттєво відрізняється від зазначених країн, не варто.

Вихід із стану економічного failed state

Failed state – держава, яка не відбулася. На жаль, в економічному сенсі Україна відповідає цьому визначенню.

Період економічного зростання з 2000 року до 2007 року пояснюється лише тимчасово сприятливою зовнішньою кон’юнктурою. Насамперед – на ринку чорних металів. Проте ця кон’юнктура, вочевидь, уже ніколи не повториться. Україна – в “топах” світових антилідерів економічного розвитку за останні 20 років.

Світ пішов уперед, а ми все ще стоїмо і шукаємо себе.

Озираємося то на сусідів із Східної Європи, які провели ліберальні економічні реформи ще у 1990-х роках, а сьогодні мають змогу підвищувати соціальні стандарти, то на сусідів з колишнього СРСР, чиї диктаторсько-протекціоністські моделі управління економікою так само поки дають результат, кращий за наш.

Нам хочеться зробити “монтаж”: миттєво пройти шлях, на який Польщі, Чехії і Словаччині знадобилося два десятки років, щоб економіка зросла втричі вже в наступному році, щоб не треба було нічим жертвувати і переживати шоки.

Про “неможливість” та ірраціональність трансформації в контексті податкової реформи

Ринок землі, приватизація держпідприємств, скорочення неефективних бюджетних видатків, зниження податкового тиску – всі ці мантри звучать тоді, коли політики можуть дозволити собі бути щирими. Всі вони пізніше перетворюються на непереборні обставини та відкладання на “потім, бо зараз не можна”.

Те саме з податковою реформою, яка стала ареною палких дискусій. Противники радикальної реформи дістають розрахунки бюджетних видатків і доводять її неможливість. Проблема в тому, що вони праві і не праві одночасно.

З точки зору статистики жодна трансформація апріорі неможлива. Не можна, щоб листи з однієї точки в іншу надходили за лічені секунди. Не можна, аби людина переміщувалася в повітрі, не можна сонячні промені перетворювати на електричну енергію. У межах попередньої парадигми все це неможливо.

Так само теза “не можна суттєво скоротити видатки бюджету” є абсолютно справедлива в межах існуючої парадигми. Звичайно, не можна.

Ми відчуваємо, що не варто було будувати стільки науково-дослідних інститутів та академій наук, якщо вони не дають очікуваного ефекту. Ми розуміємо, що при нинішньому рівні народжуваності кількість пенсіонерів перевищує кількість працюючих, що їх утримують, і це гігантська проблема. Ми знаємо, що медицина і освіта не є насправді безкоштовними, але вже якось така парадигма існує.

Хіба ми винні, що радянське минуле принесло нам таку модель суспільних стосунків? Тож мусимо тягнути її далі, бо зміна парадигми – це страшно.

Ліпше ми заженемо те, що вже існує, в сучасні електронні бази, сподіваючись, що це якось вирішить питання. Краще ми заарештуємо публічно відомих злочинців. А ще ми створимо чергову робочу групу – раптом вона знайде рішення.

Десь там в глибині душі таким чином збережемо надію, що все стане краще саме по собі, без болючої трансформації, адже ми такі гарні люди, ми так багато страждали в минулому, що просто заслуговуємо на це.

Формулювання нової парадигми неможливе в термінах “щось відріжемо зайве” від старої. Нова поліція – це поліція з нуля. Нова судова система – це суддівський корпус з нуля. Нова податкова і бюджетна система – це бюджет з нуля.

Це не питання, як скоротити бюджет на 200 млрд – з 950 млрд до 750 млрд. Це питання, як у новій системі суспільних відносин жити в межах публічних фінансів на 750 млрд. Їх вистачить на пенсіонерів, вчителів, армію, страхову медицину. Їх не вистачить на “вишки Бойка” та “санаторії управління державних справ”.

Чому є багато маленьких реформ-“перемог” і нема справді великої трансформації країни

Сучасні дослідження роботи людського мозку вказують, що людина часто спочатку приймає рішення, а вже потім його логічно обґрунтовує. Істинні ж причини надійно ховаються десь далеко у підсвідомому.

Можливо, маємо саме таку ситуацію. Скорочувати видатки бюджету – це боляче і непопулярно, це може стати кінцем політичної кар’єри, навіть якщо є необхідністю.

Тоді ми створюємо інші історії. Можна покращити адміністрування. Якщо ми це зробимо, то покращимо збирання податків. Тоді ми їх трохи зменшимо, трошки зменшимо видатки і так по 2-3% на рік прийдемо до оптимального балансу. Однак трансформації ніколи не відбуваються як “3% на рік”. Вони або робляться, або ні.

Минуло майже два роки після Майдану. У 2014 році не можна було жити інакше, бо війна. У 2015 році – також війна. У 2016 році – ні, бо слід бути готовим до війни.

Значно простіше прогнозувати ВВП у 2035 році чи 2040 році, як це роблять в економічному блоці уряду, і вірити, що система почне зростати за нинішнього рівня корупції, за нинішнього рівня еміграції молоді, за нинішнього рівня перерозподілу ВВП через бюджет і за нинішнього рівня податків. А вона не зросте.

Може, трохи відновиться, показавши формальний ріст на 2-3% на рік. Його назвуть “проривом”, за якого до рівня нинішньої Польщі зростати понад 50 років.

Керманичі наводять беззаперечний аргумент проти справжньої податкової реформи: а ви покажіть, як скоротити видатки. Проте уряду зняти з себе відповідальність у цьому питанні неможливо в принципі.

При трансформації суспільства неможливо довести, що десь замість тисячі людей не потрібно жодного, а десь замість ста залишиться п’ятдесят. Це не доводиться формулами чи розрахунками. Це питання вольового рішення. А щоб не здійснювати його, ми придумаємо нібито заборону від МВФ.

Дослівно це звучить як “скорочення ставок всіх основних видів податків, що не компенсується іншими достовірними заходами (такими, як скорочення видатків), лише збільшить дефіцит і борг та зруйнує довіру та фінансову стабільність”.

Фонд фактично каже: покажіть, що ви здатні скоротити видатки. Головне, щоб це не було за рахунок дефіциту, а решта нас влаштує.

Висновки

Ця стаття про податкову реформу не містить посилання на ставки чи пріоритети у прямих чи непрямих податках. Податкова реформа – це лише маркер, витягаючи який на світ, можна побачити, чи стоїть частка “не” перед словом “спроможність”.

Ситуація з податковою реформою відображає справжню картину, у якій країна перебуває протягом останніх років. Віра у “жити по-новому” перетворилася на зневіру, адже надто багато відбувається “по-старому”.

Реструктуризація боргів може допомогти уникнути фінансового дефолту, та немає аналогічних способів уникнути дефолту морального.

Чи потрібна така країна, в якій державні інституції, що не мають довіри, забирають половину створеного, пояснюючи це своєю вагомою роллю? Чи можуть ті, хто прийшов до влади з гаслами про нову країну, щиро звітувати перед загиблими за вільну країну, що зробили все можливе для її створення за останні два роки?

Чи варто народжувати дітей у країні, в якій уряд має намір забезпечити зростання менше за середньосвітове, щоби країна опускалася в економічних рейтингах?

Зараз момент вибору.

Або перемагає надійність і стабільність, у якій Україна лишається найбіднішою країною Європи, продовжує втрачати потенціал та забезпечувати гідне життя лише кільком відсоткам людей, які так само дивляться за межі країни.

Або перемагає радикальна трансформація, яка несе шалені ризики, бо є зухвальством висувати претензії на економічний стрибок, коли соціальна система руйнується на очах. Проте разом з ризиками з’являються шанси.

Коли ти кажеш “У нас найнижче в Європі навантаження на оплату праці, не треба чекати, коли наші люди виїдуть, треба давати їм роботу тут. У нас не треба сплачувати податок з прибутку, якщо ти його інвестуєш у подальше виробництво. У нас освічені люди, тому ми лише тимчасово опинилися в злиднях. Ми не дамо більше розкрадати бюджет”, то ти отримуєш шанс, що тебе почують.

Це не гарантія, а саме шанс. Запорукою його не втратити є первинне визнання того, що без радикальної трансформації не буде спочатку економічного зростання, а потім і всієї країни. Чи дадуть президент, уряд і депутати шанс своїй країні?

Перша публікація: epravda.com.ua, 5 листопада.

Share

Висловіть свою думку

Google+