Тарас Козак: «Я фінансист, і справа мого життя – фондовий ринок»

Share

Тарас Козак для Stockmarket

Президент Інвестиційної групи «УНІВЕР», міністр фінансів у First professional Ukrainian Government, голова Бюджетного комітету Громадської ради Мінфіну і координатор Громадянської платформи «Нова Країна» – малий перелік регалій та посад пана Козака. Колишній випускник Московського державного університету ім. М. Ломоносова, уродженець міста Дрогобич Львівської області, він більшість свого свідомого життя провів у Москві. Понад 20 років тому він із однокурсниками заснував там інвестиційну компанію «УНІВЕР», яка нині входить у двадцятку найбільших інвесткомпаній Росії. Втім, в які б країни не закидала його доля, він завжди відчував себе українцем. Саме на Галичині, звідки він родом, після розгону Запорізької Січі оселилися його пращури – козаки.

У 2010 році Тарас Козак продав свою частку російської інвестиційної компанії «УНІВЕР». А ще до того, в 2005 році, заснував однойменну українську інвестиційну групу (ІГ). Коли автор тексту  познайомився з ним у 2010 році, президент ІГ «УНІВЕР» був непублічною людиною. Тоді навіть виникла проблема з його фото для одного з українських видань – у Тараса просто не було світлини з потрібними характеристиками, і йому довелося термінового фотографуватися. А сьогодні за його сторінкою в Фейсбуці спостерігає понад 8 тисяч людей. Про те, чому фінансист, який присвятив своє життя фондовому ринку, став публічною особою, Тарас Козак розповів StockWorld.com.ua.

StockWorld: Тарасе, в кінці лютого Ви отримали четверту вищу освіту – в Національній академії державного управління при Президентові України, причому з червоним дипломом. Що змушує успішного бізнесмена «гризти граніт науки»?

Тарас Козак: Вчитися – це кредо, світ дуже швидко розвивається і, якщо цього не робити, відставатимеш. Сучасна людина має вчитися в інтернеті, читати книги і вибирати з величезного потоку інформації те, що їй потрібно. Першу математичну освіту я здобув у Московському держуніверситеті. Там навчання було дуже складне, стипендія у всіх вишах Союзу була стандартна – 40 рублів, а у нас – 70 рублів. А оскільки вчився на «відмінно», то мав ще 50 % додатково – загалом 105 рублів. Друга моя освіта комп’ютерна, третя – фінансова («Банки та банківська справа»). Але мені не вистачало ще юридично-цивільної освіти за міжнародними стандартами. Тепер вивчив «public adminstratіon» (управління державою або державними коштами). Також відвідую вечірні заняття п’ять разів на тиждень у Cіvil and political School (CAPS) у Києві, де викладають грузини, американці, британці.

SW: Ви – один з ініціаторів створення при Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку групи, яка повинна була координувати дії держави щодо підвищення фінансової грамотності громадян України. Що змінюється в цьому напрямку?

ТК: Підхід до фінансової грамотності населення в Україні робився кілька разів і досить невдало. На це не виділялися кошти. За деякими опитуваннями у фінансах розуміється 30 – 40 % українців, але насправді вони орієнтуються лише у депозитах і кредитах банків або кредитних спілок. А фінансовий світ значно ширший. Знання українців майже нульові через дві причини. Перша – держава, олігархи, номенклатура не були зацікавлені у справедливому ціннику на активи, які приватизувалися. Українські олігархи завдяки нерозвиненому фондовому ринку приватизували підприємства за копійки. А українці не розуміють цінні папери, фінансову систему, можливості отримання доходу на ринках капіталу та заробітку на капіталізації підприємств… Наприклад, Білл Гейтс заробив свої 80 млрд доларів не тим, що витягав цей прибуток з компанії Microsoft, а тим, що стільки коштують акції цієї компанії, які йому належать.

Вчитися – це моє кредо! Тарас Козак Президент ІГ«УНІВЕР».

По-друге, громадяни не користуються ніякими інвестиційними можливостями в країні, тому, що їх дуже мало. Фактично, українець знає два види накопичення, які приносять доходи: нерухомість і депозит. При цьому у всьому світі люди давно збільшують свої статки завдяки акціям, облігаціям, а також недержавним пенсійним та інвестиційним фондам, страховим компаніям. В Україні ж немає довгострокових накопичень. Одна з причин – відсутність другого (накопичувального) рівня пенсійної системи, яка могла би підвищити попит на фінансові знання. У зарубіжні фондові ринки більшість українців не мають можливості інвестувати. А іноземна валюта, якій громадяни надають перевагу при вкладенні коштів, знецінюється через інфляцію валют – не таку помітну, як інфляція гривні, але теж суттєву. Наприклад, квартира в Києві нині коштує $ 50 – 70 тис. (і це після кризи), а 25 років тому – $ 5 тис. Наразі в рамках Комплексної програми розвитку фінансового сектору України до 2020 року, яка об’єднує різні фінансові регулятори та інституції, є спроба запровадити системне надання фінансових знань широкому колу українців. Лідируючу роль у цьому проекті взяла на себе команда із Нацбанку України.

Тарас КОзак, Stockmarket

SW: Чи не шкодуєте про зміну «місця» прописки свого бізнесу, адже російський фондовий ринок надає своїм учасникам більше можливостей, ніж вітчизняний?

ТК: Я українець, і мені подобається жити в рідній країні. Але непокоїть те, що корупцією пронизаний не лише вітчизняний ринок цінних паперів, а вся фінансова система. Навіть зараз, незважаючи на санкції, російський фондовий ринок незрівняно потужніший за український, а ми маємо обмежену кількість фінансових інструментів, якими користується вузьке коло осіб. На російському ринку ще в нульові роки можна було залучати кошти на розвиток компанії. Відношення держави до акціонерів в ті роки було зовсім іншим, ніж в Україні. У нас же завжди до міноритарних інвесторів ставилися як до лохів. Якщо навіть таким міноритарієм виступає держава, яка володіє 25 % акцій, вона не має ніяких прав, якщо на підприємстві є мажоритарій, який контролює компанію. Це вбиває бажання міноритаріїв купувати акції, як інструмент для накопичення коштів. Хоча законодавство про український фондовий ринок серйозно змінюється, практика свідчить, що захистити міноритарного інвестора держава поки не може. Тільки тюрми, величезні штрафи і покарання шахраїв та чиновників, які зловживають своїм службовим положенням, зможуть змінити таке становище.

SW: За минулий рік індекс Української біржі знизився майже на 24 %. Ринок швидше мертвий, ніж живий. На яких напрямках заробляють зараз українські інвесткомпанії?

ТК: Фондовий ринок нині у дуже складному стані. Тому що інвестори реагують не на факти, а на очікування. Приміром, коли закінчувалася Революція гідності, а не було ще нового парламенту та президента, фондовий ринок суттєво зріс. Сподівалися, що після втечі бандитської влади Януковича Україна швидко зростатиме, а фінансові активи дорожчатимуть. На жаль, сталося не так, як гадалося. Нинішні очільники держави ментально і світоглядно мало чим відрізняються від Януковича, тому фондовий ринок падає у прірву. Якщо держава і судова система не можуть захистити акціонера і облігаціонера, активи знецінюються.

В умовах війни і відсутності інвестицій інвесткомпаній стало значно менше. А у тих, що залишаються, не так багато бізнесу. Фактично єдиним нормальним інструментом на внутрішньому ринку залишаються облігації внутрішньої державної позики (гривневі та валютні ОВДП). Але навіть вони поки не стали повноцінними цінними паперами, тому що Мінфін ще недавно випускав їх під смішну дохідність, змушував держбанки їх викуповувати, а потім «зливати» в Нацбанк під таку ж неринкову дохідність. З початку 2016 року ситуація покращилась, ці цінні папери тепер приносять дохід близько 20% річних.

Що стосується більш складних інструментів – ф’ючерсів чи інших похідних інструментів, то вони теж досить стагнують, тому що базуються на неповноцінних чи неринкових активах. Похідні інструменти не можуть бути сильнішими чи надійнішими за базовий актив.

Інвесткомпанії нині заробляють за рахунок управління активами, консультаційних послуг, операцій злиття і поглинань. Нині ІГ «УНІВЕР» більше займається розвитком законодавства, ніж бізнесом. Зокрема, допомагає на волонтерських і громадських засадах державі у змінах законодавства.

SW: Коли Ви зрозуміли, що не можете продовжать працювати поза зоною публічності?

ТК: Якщо до 20 років людина працює для себе, до 40 років – на свою родину, то після 40 – на свою державу, країну. Я фінансист, і справа мого життя – фондовий ринок. Але його неможливо підняти за рахунок лише роботи у своєму бізнесі. Ринок треба міняти, використовуючи державу, тобто інструменти впливу на законодавство та нормативну базу. А для цього потрібно мати якісь інші атрибути – ім’я, репутацію, публічність. Я в 2012 році балотувався до Верховної Ради України і мав досить непогані результати як для людини, яка жила тут тільки в дитинстві. Набрав 10,5 тис. голосів, а у 2014-му – вже 15,5 тис голосів (зайняв четверте, а потім друге місце по мажоритарному округу). Балотувався у сільському районі на півдні Тернопільщини, де людям складно розуміти фінансові ринки. Без підкупів і гречки доносив свою позицію, що потрібно міняти державу і систему ще в часи Януковича. Те, що мій голос почули, свідчить про те, що люди хочуть змін.

SW: Ви дуже активні в підготовці пропозицій щодо змін до податкового законодавства. Мені навіть здалося, що в деякому роді навіть трохи «зрадили» фондовому ринку…

ТК: Насправді це допомога фондовому ринку. Ринок цінних паперів – це фінансові інструменти, які випускаються, в першу чергу, державою і великими приватними компаніями. Якщо держава або компанії працюють нечесно, то акції та облігації нецікаві, тому що небезпечно інвестувати в інструменти, випущені нечесними особами. Для розвитку бізнесу потрібні чіткі правила гри, за недотримання яких особи, що порушують правила, мають нести відповідальність. Ці правила складаються з кількох напрямків, зокрема, і податкового. До того часу, поки будь-який податківець може прийти в компанію, вилучити сервери і «вбити» її тому, щось йому щось здалося, до того часу довіри до вітчизняних юросіб та їхніх інструментів не буде.

У податковому напрямку потрібно зробити зробити дві речі. Перше – чіткі однозначні правила розрахунку податків, які дозволяють працювати по-білому, чесно і показувати всі доходи, і друге – чітке і зрозуміле адміністрування податків, зокрема, окреслення правил поведінки і повноважень податківців. Щоб податківець не тероризував компанію, зупинивши її роботу, прагнучи отримати хабаря. Держава має ставитися до бізнесу як до партнера, а не як до бандита. Поки що для податківців бізнесмени – це бандити, яких треба пресувати та проводити виїзні «маски-шоу». Заляканий платник податків з радістю погодиться дати хабар, щоб позбутися цих жахів, а то й кримінального переслідування.

Тарас Козак у Мінфіні

Днями був у Лондоні з парламентською делегацією на конференції, присвяченій податковій системі України. Там ми мали зустріч з видатним економістом, визнаним фахівцем податкової справи доктором Артуром Лаффером, який свого часу був співатором рейганоміки – надзвичайно успішного періоду розвитку американської економіки. Лаффер сказав прості, але дуже важливі слова: «Держава повинна любити і оберігати платників податків, адже ці особи платять їй (державі) свої гроші!».

Нічого не змінилося з приходом нової влади. І останні два роки, незалежно від того, хто очолює Мінфін, продовжуються репресії фіскалів, «азаровщина» квітне: компанії сплачують податки не в залежності від заробленого, а від того, скільки від нього хоче податківець, чи запланувала місцева податкова інспекція. Побудова чесної прозорої податкової системи дозволить підвищити інтерес інвесторів до українських підприємств.

Перша публікація: StockWorld

Share

Висловіть свою думку

Google+