ВІДВЕРТО ПРО МАЙБУТНЄ, З ОГЛЯДУ НА АКТУАЛЬНІ РЕАЛІЇ

FacebookTwitterGoogle+Share

8AC=--1

Аналіз подій першої половини 2016 року провокує робити тривожні прогнози на майбутнє.

Сучасна політична ситуація в Україні дедалі більше загострюється. Перше півріччя 2016 року ознаменувалося глибокою політичною кризою влади та спробою Президента Порошенка відтермінувати її вирішення до більш сприятливих умов для переформатування Парламенту, іншими словами – на невизначений термін. У результаті ми маємо не самостійного Прем’єр-міністра з фактичною підтримкою менш ніж 226 голосів у Верховній Раді і де-факто відсутність коаліції у Парламенті та єдиний центр прийняття рішень у м. Київ на вулиці Банковій. Все це не тільки не сприяє, а й заважає проведенню реформ у державі та виведенню її з політичної, економічної та геополітичної кризи.

Задля цементування ситуації та створення хуторської псевдоімперїї Президенту України довелось створювати клептоолігархічний консенсус та домовлятися із олігархами, які мають свої групи у Верховній Раді. Звісно ж останні отримали необмежений доступ до державного ресурсу. Хомутиннику остаточно віддано для пограбування митницю з її контрабандними потоками, що не мають кінця-краю. Ахметов і Ко отримали доступ до заощаджень населення (за підрахунками експертів близько 100 млрд. дол. США знаходиться на руках у населення) за рахунок необґрунтованого підняття тарифів на енергопослуги.

Пану Гройсману, як ми бачимо, потрібні перемоги швидше задля самоствердження, а ніж для проведення реформ. При цьому в нього фактично відсутня ліцензія на проведення реформ, а тому й недоступні механізми для їх проведення. Навіть якщо реформотворчі ініціативи і з’являться у Володимира Борисовича, колишніх партнерів по коаліції навряд чи можна буде спокусити реформами, оскільки вони налаштовані на перевибори. А команді Коломойського-Хомутинника-Кононенка-Грановського ніякі зміни не потрібні, адже вони вдало збирають свою ренту, використовуючи монополію на владу та доступ до ресурсів.

Стан економіки та перспективи інвестиційної привабливості

Разом із тим ми чуємо, що протягом 2-го кварталу спостерігається стабілізація курсу гривні та економіки в цілому. Звичайно це добрий знак. Але причини, що призвели до цього, щиро кажучи, не надихають. Як заявляв Арсеній Яценюк, економіка України досягла свого дна. І це схоже на правду, далі падати просто нікуди. А от коли і якими темпами економіка почне зростати – це вже велике питання. За даними  МВФ у 2015 році Україна зайняла 134 місце за показником ВВП на душу населення. За цим показником ми знаходимось між Узбекистаном та Соломоновими островами. Нас випередили навіть такі країни, як Гондурас, Папуа Нова Гвінея, Нігерія. Не кажучи вже про наших сусідів, із якими ми мали би конкурувати за ринок Європи – Польща, Румунія, Білорусь, країни Балтії. Від них ми безнадійно відстали. По тому ж прогнозу на 2016 рік Україна займе 136 місце. Для порівняння – ще у 2014 році ми були на 126 сходинці. Тобто, економічного стрибка у найближчій перспективі не передбачається. А звідки йому було взятися, якщо попередній Міністр фінансів ставив собі завдання досягти рівня економіки, який був у 2013 році за 15 років. Відповідно до цього плану і розраховувались умови співпраці з МВФ і план «реформ» для втілення у життя. Є невеликі сподівання на сьогоднішній Уряд. Але з урахуванням монополізації права на прийняття рішення одною людиною і досягнутий тимчасовий клептоолігархічний консенсус, як то кажуть, живі перекази, а віри їм не ймеш.

Реформи в Україні: рух заради руху

Реформи у нашій державі нагадують мені уривок з кінофільму «ДМБ»: «Жизнь без армии — это всё равно, что любовь в резинке: движение есть, прогресса нет».

От і в Україні армія громадських активістів, депутати та їхні помічники, експерти, іноземні фахівці, міністерства та відомства напрацьовують реформи у кожній галузі. Рух є, а стан у державі все гірше і гірше…

Звичайно, це краще ніж взагалі жодного руху, але ж в результаті ми здійснюємо просто рух заради руху!

Для прикладу візьму три ключові реформи, вкрай необхідні Україні вже сьогодні, – реформа кримінальної юстиції, податкова реформа та реформа державної служби.

Реформування податкової системи в Україні проходить уже майже два роки. Багато було зроблено напрацювань у цьому напрямку так званою «командою 3357».

Але ж, знов таки, з урахуванням того, що центр прийняття рішень знаходиться в одному кабінеті, з якого так і не поступила команда на проведення ліберальної податкової реформи та створення вільного ринку, схоже, прийняття бюджету та податкових змін під ялинку повториться і цього року (якщо не станеться несподіванок, або ми їх не створимо).

Можливо, реформування судової системи в Україні відбувається більш активно? 2 червня поточного року Верховна Рада ухвалила нову редакцію Закону про судоустрій і статус суддів №4734 за основу і в цілому. І все ніби нічого, документ доволі прогресивний і закладає основи для реформи судоустрою в Україні, але є декалька «але». По-перше, фактично в умовах воєнного стану, депутати ухвалили зміни до Конституції України, тим самим відкрили ящик Пандори щодо можливості внесення будь-яких змін в основний закон нашої держави. По-друге, він фактично монополізує адвокатуру, що в реаліях сьогодення навіть з урахуванням «відстрочки» вступу відповідних норм у дію, є передчасним рішенням. По-третє, документ навпаки, два роки надає право Президенту створювати, ліквідовувати та реорганізовувати суди.

Створення національного бюро розслідувань (НБР) також затягується на невизначений термін. 14 січня Президент Порошенко підписав Закон Про державне бюро розслідування, порушивши норми Конституції та затягнувши підписання майже на два місяці. Із першого березня Бюро мало запрацювати але віз і нині там. Його функцію продовжує виконувати «реформована» Генеральна прокуратура.

Політичної волі у налагодженні ефективної протидії злочинам проти фінансових інтересів держави також не спостерігається. Міністр фінансів Олександр Данилюк, прийшовши на посаду, зробив ряд гучних щодо швидкого вирішення цього питання і навіть заявив, що він має напрацьований законопроект. Однак, активно займаючись реформою податкової міліції та протидією злочинам із публічними фінансами упродовж останніх п’яти років і безпосередньо працюючи з Податковим комітетом Верховної Ради протягом останнього року, я особисто не спостерігав ретельно розроблених концепцій та опрацьованих на рівні громадськості, експертів та державних установ законопроекті на цю тему, окрім законопроекту №4228. І треба віддати належне пану Міністру за те, що він звернув увагу на даний документ. У той час, коли попередній склад Міністерства фінансів в особі Яреско-Макеєвої відреагували на цей законопроект у формі «А баба Яга проти», відомство Данилюка фактично повністю погодилося із основними положеннями документу за винятком окремих положень. Вони практично всі були підтримані авторами проекту закону. Але розв’язання проблеми з цим напрямком реформування, як і з іншими, залежить від рішення на вулиці Банковій.

Зупинюся також на реформі державної служби. Із першого травня вступив у дію Закон Про державну службу, який анонсувався як початок реформування основних рук для втілення подальших реформ. Однак на повірку, Закон «закристилізував» сьогоднішній стан державної служби: ані реформування, ані скорочення 380 тис. держслужбовців цим законом не передбачається. Однак, статтею 22 Закону передбачено, що з метою ДОБОРУ осіб на зайняття вакантної посади, проводиться КОНКУРС. Тобто, всі хто працював, залишаються або перепризначуються автоматично, а для нових людей – конкурс.

Ну що ж, залишається чекати, коли сьогоднішні державні службовці усвідомлять свою неспроможність проводити ефективні реформи й надавати якісні сервіси та відкриють шлях молодим. Вони ж колись це зроблять!?!

Корупція як частина культури

Як казав Мікеле Плачідо: «Там, де є політика, там є і корупція». Важко здобувати перемоги на ланах очищення від корупційних проявів, коли корупція є частиною культури суспільства.

Корупція у перекладі з латині означає псування. Тому, звичайно, якщо якийсь орган вражений хворобою та проходить процес його невідворотного псування,  необхідно втручання хірурга. Але, на мій особистий погляд, основні зусилля необхідно приділяти створенню умов для ведення здорового способу життя та неможливості входити у корупційні відносини. Одними силовими методами подолати корупцію не можливо. Візьмемо приклад Китаю, який має без перебільшення, найжорсткіше антикорупційне законодавство в світі. За участь у корупційній діяльності, починаючи з 2003 року у Китаї було публічно розстріляно 10 тисяч чиновників, ще 120 тисяч отримали строк ув’язнення від 10 до 20 років. Незважаючи на це, високий рівень корупції в Китайській Народній Республіці зберігається. Тільки комплекс заходів, який впливає на морально-етичні якості в суспільстві, створює сприятливі умови, за яких здійснення корупційної діяльності не лише не схвалюється, а є не вигідним може зрушити цей процес з мертвої точки. У цьому контексті створення НАЗК має бути більш дієвим, аніж робота НАБУ. Але за умови, що такі органи дійсно запрацюють, а не будуть маріонетками сил, які завели своїх представників, і не будуть інструментом розправи з неугодними. Поки що така загроза існує. Без постійного громадського контролю та тиску на новостворені органи загроза стагнації новостворених НАБУ та НАЗК вбачається цілком імовірною.

Ще одна «бомба сповільненої дії»

Напередодні Парламентських виборів 2014 року була закладена не одна бомба уповільненої дії на догоду підняття рейтингів партій та політиків, що балотувались до Верховної Ради. Основні дивіденди у виборчий кошик отримав Народний Фронт. Арсеній Яценюк тоді активно попрацював на популістських лозунгах та «рішучих реформах». Пам’ятаю, колишній Прем’єр перший «переміг» усі офшори і звісно не оминув таку рейтингову тему як «люстрація». Завдяки таким проактивним діям рейтинг НФ збільшився з 8 до 22 відсотків. Щодо люстрації, то, на мою думку, її потрібно було проводити ще 20 років тому для очищення від радянського минулого. Щодо закону «Про очищення влади» від 16.09.2014, то його необхідно було готувати більш ретельно. Станом на вересень 2014 року він не був готовий. Проте жага до влади переборола здоровий глузд і він був прийнятий.

Треба зазначити, що люстрація, у тій формі, що відбулася за діючим законодавством, була присутня в українській владі завжди. Коли одна політична сила або група впливу втрачала владу, а інша отримувала владні повноваження, то першою метою переможця було – звільнити усіх, хто працював у попередній команді.

Іноді доходило до смішного. Пам’ятаю, як в податкову повернувся Ярошенко після звільнення покійного Юрія Кравченко. Він наказав звільнити з податкової усіх, хто був призначений під час перебування Головою ДПА Ю. Кравченко. Кадрові підрозділи були змушені звільняти всіх, навіть прибиральниць. За останні роки всі «команди» настільки переплуталися, що визначити, хто з якої команди можливо було лише на інтуїтивному рівні, або якщо хтось із нової команди підпишеться за посадовця. У законі «Про очищення влади» такий механізм також був передбачений у вигляді рішення Президента України. Тобто, те правило, що завжди було неписаним, тепер звели до форми закону.

Найяскравішу оцінку даного закону дала Татьяна Монтян. Вона ще у жовтні 2014 року сказала: «Антиконституційний шабаш, бред, абсурд. Люструють у нас тих, із ким захочуть політично розправитись. Наступна категорія – знімуть кошти з тих, хто хоче пройти успішно люстрацію. А хто не зможе пройти люстрацію, їх місця продадуть новим лохам».

Звісно, влада не хоче вирішувати проблеми, які ж сама і створює, особливо там, де треба визнавати свої помилки. Конституційному суду також не з руки вирішувати цю проблему, оскільки наявний конфлікт інтересів. Але проблема достатньо затягнулася, щоб гучно вибухнути.

Рекомендації Венеціанської комісії з цього приводу, уперто ігноруються владою, що демонструє суспільству небажання з боку діючої системи дотримуватись прав людини і громадянина.

Проблеми на шляху вирішення Українського гамбіту

Впевнений, що однією із основних проблем, яка тягне Україну на дно, є відсутність довіри один до одного та невміння грати у командну гру. Це стосується не лише влади чи політики. Низький рівень довіри спостерігається у всіх сферах суспільного життя українців.

Часто-густо ми маємо непоганих гравців із великим потенціалом та гарними індивідуальними якостями, але вони не готові грати в команді. Це призводить до розпорошеності сил людей, які мали б підвищити конкуренцію та змусити тих, хто вважає себе лідером або елітою у певній сфері, довести свій «статус», або ж дати дорогу сильнішим. Яскравим прикладом такої поведінки є виступ збірної України з футболу на чемпіонаті Європи. Маючи гарні індивідуальні якості, футболісти не спромоглися пожертвувати власними амбіціями задля перемоги команди. Звичайно, тут є і вина головного тренера, що запросив до лав збірної не найкращих представників сьогоднішнього українського футболу. В результаті ми побили майже всі анти-рекорди за всю історію існування чемпіонату Європи! Здавалося б, до чого тут футбол? Справа у тому, що футбол є невід’ємною частиною нашого сьогодення. І збірна України з футболу продемонструвала нам у пришвидшеному темпі нашу перспективу, якщо ми не зробимо висновків. І нехай футбол стане найгіршим результатом з потенційного переліку наших цілей.

Сьогодні, напередодні 25-річчя Незалежності України, все частіше турбує думка, що ми застрягли в своєму розвитку між минулим та майбутнім. При цьому, сьогодення чітко демонструє, що у такому шпагаті ми довго не протримаємося. Вибір не великий: або ми створимо умови для стрибка вперед і почнемо будувати Нову Українську Республіку, або Україна зникне з політичної мапи! Часу залишається все менше…

Прогноз політично-економічної та соціальної погоди

Варіантів розвитку ситуації може бути два.

Перший – революційний. Населення збідніло вкрай. Економіка за останні два роки упала більше ніж в два рази. У політичної еліти відсутнє стратегічне мислення та реальний план дій, як на довгу так і на коротку перспективу… На фоні цього, останнім часом в Україні спостерігається збільшення невдоволення населення у ставленні до діючої влади та радикалізація настроїв. Оскільки контроль над усіма гілками влади сьогодні має Президент, то і відповідальність лежить саме на ньому.

Звичайно, без зовнішнього фактору проведення перевороту практично неможливо, оскільки для цього потрібні значні кошти, а ключові гравці, що мають такий ресурс, сьогодні досягли консенсусу та підписали «пакт про ненапад». Але відкидати факт ймовірності чергової «хунти» захопити владу не варто. Візьмемо хоча б приклад Туреччини. У надскладний в усіх аспектах для держави час, після поразки Османської імперії в Першій світовій війні, з’явилась постать нового лідера турецького народу з числа військових, який взяв на себе відповідальність за майбутнє країни і об’єднав навколо себе патріотів, готових померти за вільну від зовнішнього впливу, об’єднану та досить успішну державу. Тому такий сценарій також можливий і в Україні. Але малоймовірний…

Другий варіант розвитку ситуації, що склалася – це подальший еволюційний розвиток країни за західними цінностями та принципами. Його успіх значною мірою залежить від взаємної довіри, про яку йшлося вище. Звичайно, цей шлях більш системно складний та тривалий у часі, але і більш передбачуваний. Сьогодні всім зрозуміло, що утворений клептоолігархічний консенсус влаштовує тільки невелику групу людей, які контролюють владу і намагаються заморозити ситуацію якнайдовше. Проте зміни неминучі.

Перш за все – це вирішення політичної кризи, без якої «курс на реформи» неможливо продовжувати. Тому парламентські й президентські вибори є ключовою потребою для руху вперед. Якщо вони відбуватимуться за діючими законами, це теж не призведе до успіху, оскільки виборче законодавство спонукає до приходу у владу популістів та людей з грошами для ще більшої їх капіталізації шляхом доступу до державної ренти. Тому, навіть якщо вибори відбудуться достроково, до великого позитиву у владних конфігураціях це не призведе. Навпаки, на хвилі зубожіння населення, розповсюдження популізму не тільки в Україні, але і у світі, до парламенту прийде велика кількість популістичних партій, профінансована олігархічними кланами та групами, які знову зроблять спробу домовитися між собою та розподілити державні монополії й потоки.

З огляду на описану ситуацію, нас може чекати  2 наступні наслідки, у тій чи іншій інтерпретації.

Перший – розвал країни на окремі регіони та їх поглинання охочими до цього сусідами (не хочеться навіть зупинятися на ньому).

Другий – консолідація прогресивних сил із числа громадянських платформ та рухів, складання стратегічного плану порятунку країни (багато зусиль в цьому напрямку вже зроблено; фактично за кожним напрямком суспільно-політичного життя існують ініціативні групи, які спільно з західними партнерами напрацьовують як стратегічний план реформ, так і законодавче поле для цього), активних скоординованих дій як в політичній площині, так і організаційно прикладній.

Саме другий шлях має стати пріоритетом сьогоднішньої України. Запорукою його успішності стане ініціативність, проактивність, професіоналізм, верховенство права, нетерпимість популізму та взаємодовіра. Якщо ми дотримаємось цих орієнтирів у комплексі, внутрішні та геополітичні успіхи поступово прийдуть до нас як логічний результат, а не міфічний подвиг.

FacebookTwitterGoogle+Share

Висловіть свою думку

Google+