Затримана модернізація: Країна «зроби сам»

Share

Всі людські спільноти еволюціонують. Марксисти кажуть про зміну соціально-економічних формацій: первіснообщинний устрій, рабовласництво, феодалізм, капіталізм. Політичні історики кажуть про бездержавну епоху, епоху крихких держав (тираній), епоху розвинених правових держав, епоху відкритих суспільств (демократій). Соціальні психологи відзначають періоди магічного мислення, героїчного, фундаменталістського, раціоналістичного і навіть придумали назву для наступного, екологічного мислення. Економічні, політичні та ціннісно-ментальні епохи перетинаються, мов різнобарвні хвилі, і не дають точних меж. Але ми можемо визначити декілька основних типів суспільств, що характеризуються певними ознаками економічних відносин, політичних систем та переважаючих цінностей, від яких існують ті або інші відхилення.

Найбільше всіх цікавить перехід від суспільства, яке ми будемо, через відсутність кращого терміну, називати «Середньовіччям» (лапки тут означають, що термін використовується не в класичному значенні), до суспільства «Сучасності» («Модерну») — перехід, який слушно було би назвати модернізацією. В термінах Дуґласа Норта це перехід від природної держави до відкритого доступу, в термінах Д.Аджемоглу та Дж.Робінсона — перехід від екстрактивної до інклюзивної системи, в термінах Карла Маркса — буржуазна революція, в термінах Френсіса Фукуями — встановлення відповідального урядування, в термінах Клера Ґрейвза — синє-помаранчевий перехід від фундаменталістських цінностей та паттернів мислення до раціоналістичних. Цей комплексний перехід відбувається в економічних відносинах, соціальних практиках та інституціях, мисленні та культурі, національній ідентичності та технологічних процесах взаємопов’язано, але не синхронно.

Умовне «Середньовіччя» в економіці встановлює систему ренти статусу: поміщики, шляхта, олігархи або номенклатура, як би ми не називали отримувачів цієї ренти, мають можливості кращого життя не через свою фізичну силу чи героїзм, не через капітал або талант, а через вищий соціальний статус, зафіксований неписаними правилами, але безсумнівний. Великі статки, які мають привілейовані соціальні групи, є наслідком, а не причиною вищого соціального статусу, а соціальні ліфти здебільшого закриті. Політична система «Середньовіччя» характеризується кланами, побудованими на системі відносин «патрон — клієнт» або ж «сюзерен — васал». Право і суд захищають статус, часто застосовуючи різні принципи правосуддя до представників різних статусних груп. Держави цієї доби — це імперії та їхні колонії і напівколонії, а також напівнезалежні регіони зі складною ієрархією відносин, де перемішані люди різних етнічних ідентичностей. Держава є чимось вищим і чужим для людей, вони відчувають себе підданими, а не громадянами. Більшість населення має етнічну ідентичність, ґрунтовану на мові, культурі, спільній історії та спільному ареалі проживання, а цінності переважають фундаменталістські, патерналістські, сімейні, орієнтовані на стабільність і порядок, часом традиційно релігійні. Не дивно, що такі суспільства здатні використовувати лише досить прості технології, живуть сільським господарством та промисловістю з низькою доданою вартістю. Ці суспільства зазвичай не можуть зійти з траєкторії стабільності на траєкторію зростання, але і стабільність їхня відносна: будь-які негаразди суттєво зменшують добробут, а на швидке відновлення вони не здатні.

Натомість епоха «Модерну» встановлює і захищає систему ренти капіталу, через що відповідні соціально-економічні відносини отримали назву капіталізму (а капітал може бути грошовий або людський, тобто таланти). В економіці панує вільний ринок, у політиці — політичні партії, засновані на ідеологіях. Держави цієї доби — це здебільшого національні держави, ґрунтовані на складній, спрямованій у майбутнє ідентичності політичної нації, на патріотизмі та громадянській відповідальності, що з боку держави передбачає відповідальне урядування. Цінності громадян здебільшого раціоналістичні, орієнтовані на розвиток і прогрес, кар’єру та навчання, часто секулярні, а соціальні ліфти різноманітні й відкриті. Такі суспільства вирощують і нагромаджують великий соціальний капітал, що дозволяє розвивати промислове виробництво зі значною доданою вартістю та високі технології, а також індустріалізувати сільське господарство. Внаслідок цього суспільне багатство незмірно зростає і, що важливіше, зростає постійно, за винятком окремих криз. «Середньовічна» лінія розвитку коливається навколо горизонталі, у той час як суспільства «Модерну» мають траєкторію сталого зростання.

В цій моделі ми бачимо, що Україна за своїм типом економіки та політики, цінностями та ідентичностями більшості населення відноситься до пізнього «Середньовіччя», в якому досить яскраво проявляється меншість, орієнтована на «Модерн»: відповідальна, раціонально мисляча, яка прагне розвитку і можливостей, радше ніж стабільності і порядку. Оцінки 2011 року дають нам 55% патерналістської більшості та 15% модернової меншості (решта відноситься до більш ранніх чи пізніших ціннісних систем). Активна меншість визначає напрямок руху, хоча пасивна більшість визначає його темп. 15% — це занадто багато, щоб усі могли емігрувати, тож доведеться змінювати країну.

Таким чином, українське суспільство знаходиться на тому самому переході до «Модерну», коли в економіці, політиці, мисленні та культурі вже, з одного боку, накопичилися нові елементи, а водночас, до них звертаються найбільші запити й очікування.

Майдан виникає як троїста революція модернізації, що є відповіддю на ці виклики й очікування. Модернізація, як неодноразово зазначав Ярослав Грицак, асоціюється у більшості наших співвітчизників із вестернізацією, з Європою, і саме тому цей рух відбувався під гаслами євроінтеграції, під європейськими прапорами, під назвою Євромайдан.

Отже, Майдан був (точніше сказати, є, бо, як ми побачимо, він незавершений) троїстою модернізаційною революцією:

  • економічною: революцією середнього класу проти неофеодалізму, за вільний ринок проти олігархічної моделі економіки,
  • геополітичною: українською національно-визвольною, антиімперіалістичною, антиколоніальною революцією,
  • ціннісно-ментальною: Революцією Гідності, протистоянням нових і старих цінностей та парадигм мислення.

Зазначимо, що основними рушійними силами революції були середній клас, романтики-націоналісти та молодь, що в точності відповідає цим трьом складовим.

Країна зроби сам1

Нескладно побачити, що жодна з трьох революцій не завершена, бо не перемогла і не переможена, а значить, триває. Економічна революція відбувається у вигляді боротьби між старими і новими силами за реформи, за економічну модернізацію і проти корупції. Національно-визвольна революція, як це буває завжди і всюди, швидко перейшла у Війну за незалежність, адже імперії нікого так просто не відпускають. Ціннісно-ментальна революція породить нову українську культуру та стрімкий розвиток людського капіталу.

Отже, ми живемо всередині трьох революцій, що тривають, і всі вони спрямовані на вихід із «Середньовіччя» до «Модерну».

Успішна пізня модернізація — один із найбільших викликів сучасності, що стоїть перед мільярдами людей в усьому світі. І тут досвід України може прислужитися багатьом.

Україна торік виглядала як типова «провалена держава»: зруйнована державна машина, нема ні армії, ні правосуддя, немає національної ідеї чи бодай якогось національного проекту. Такі країни зазвичай не витримують першого військового удару і розсипаються на друзки.

Чому ж ми встояли? Чому сьогодні наша сила більша, ніж торік? Будь-хто впевнено відповість: завдяки волонтерам та добровольцям, завдяки сильному громадянському суспільству.

Модель Інглегарта

(На малюнку, що зображує модель національних цінностей Інґлгарта, верхня стрілка позначає азійську траєкторію модернізації, нижня європейську)

Існує два основних шляхи модернізації. Типовий європейський шлях полягає у поступовому повільному зростанні нових цінностей і соціальних практик, їхньому втіленні у нові соціальні інституції, що зростають знизу. Накопичення нового, модерного створює противагу старій політичній системі, що одного дня розв’язується революцією, кривавою або безкровною, і політична система також стає модерною, уможливлюючи подальший рух.

Натомість азійський шлях є зовсім іншим. Сильна держава примусово інсталює нові інституції та практики згори, і люди вимушено переймають нові цінності, виконуючи нові для них соціальні ролі та практики.

Ми ж не маємо ні століть для поступового зростання, ні сильної держави. Натомість маємо активне громадянське суспільство, що стало рушієм змін. Не довіряючи політикам, воно саме створює нові прецеденти і практики. Країну, яка виникає внаслідок цього, можна з повним правом назвати Країною «зроби сам», “a Do-It-Yourself country”.

Країна diy

На наших очах виникли нові соціальні практики, такі, як добровольчий рух, волонтерство для фронту та волонтерство у державним органах. Тоді, коли армія була практично небоєздатною, добровольці підняли бойовий дух і собою закрили порожнечу. Волонтери і досі тримають армію на своїх руках, хоча їхня робота все більше переходить від забезпечення усім першим необхідним до значно більш інтелектуальних проектів. Так само і державна політика сьогодні виробляється волонтерами не менше, ніж тими, хто робить це за посадою.

Водночас зростає неймовірна кількість різноманітних освітніх проектів, антикорупційних ініціатив, волонтерських груп міського і регіонального розвитку. Це, по суті, друга хвиля. На підході третя. Які нові соціальні практики з’являться і поширяться найближчим часом? Важко передбачити, але мені здається, що ми можемо побачити нове фермерство, створене колишніми містянами на селі, новий кооперативний рух, нові профспілки, що замінять пострадянські химери, а також численні практики самозайнятості та ремісництва, різноманітні програми франчайзингу, хвилю бізнес-інкубаторів, проекти «народної дипломатії» та цікаві ініціативи у сфері міжконфесійних діалогів і церковної модернізації. Все це буде розквітати на тлі нової культури, куди прийдуть люди, ще вчора далекі від творчості.

Але, звичайно, для цього всього потрібна свобода — політична, економічна й культурна. Нездатна держава повинна зменшити свій тиск і відпустити громадян у вільну соціальну творчість, де вони виростять разом нову державу, генетично не пов’язану з радянською спадщиною — ні інституційною пам’яттю державних установ, ні залишками соцреалізму у культурі, ні старими формами сировинної економіки, яка тримає країну у пастці бідності. Нова країна проростає крізь стару країну, як трава проростає крізь потрісканий асфальт: молоде, живе, зелене знаходить собі дорогу і розбиває старе, чорне й покручене.

Нове проростає крізь старе

Перша публікація: site.ua

 

Share

Висловіть свою думку

Google+