Сергій Дацюк: ПРОБЛЕМИ ЛЮДСЬКОГО ПОТЕНЦІАЛУ В УКРАЇНІ

FacebookTwitterGoogle+Share

Повна версія виступу на третій науково-практичній конференції із серії “Україна Майбутнього” за темою “Людський капітал України”, організованій спільно Комісією Верховної Ради України з питань майбутнього, Громадянською Платформою “Нова Країна”, Ініціативою “21 листопада” та Фондом “Освітні Ініціативи” 25-го листопада 2015-го року.

Всякий раз, коли ми хочемо зрозуміти майбутнє, нам необхідно побудувати футуропозицію, з якої майбутнє стає доступним.

Футуропозиція це та позиція, в якій ми здатні конструювати майбутнє деякого простору, а не продовжувати теперішнє.

І в цьому сенсі є певні вимоги, не врахувавши яких, ми в принципі не зможемо обговорювати, описувати та конструювати майбутнє.

В моїй статті “Україна і майбутнє”, що була запропонована для Комісії ВР з питань майбутнього, пропонувалося визначання майбутнього і три засадничі його умови.

Майбутнє є реалізована з футуродискурсу і постійно корегована в ньому футуропрактика, яка породжує футурошок.

Отже футуродискурс, футуропрактика і футурошок це основні умови наявності роботи з майбутнім.

Давайте почнемо з футуродискурсу.

Візьмемо майбутнє України, наприклад 2030-го року.

Перше питання – чи буде взагалі Україна в 2030-му році? Нам дуже хочеться сказати, що буде. Але саме для відповіді на це питання потрібно дати відповіді на інші питання.

Чи збережеться світ і мир у світі до того часу? Чи взагалі будуть у міжнародній політиці існувати держави, чи може всесвітня криза знищить держави як основні суб’єкти світу? Чи буде існувати нинішній міжнародний правовий порядок (ООН, НАТО, міжнародні угоди, СОТ)? Чи буде існувати міжнародна економічна система (жвава торгівля, світовий ринок і долар як світова валюта).

Яка буде геополітична структура світу? Чи буде існувати об’єднана Європа? Хто буде світовим домінантом – США чи Китай? Чи збережеться Росія як єдина країна?

Саме відповіді на ці питання і складають футуродискурс для України. Отже коли ми не маємо дискусій з приводу цих питань, то ми не можемо говорити, що працюємо з майбутнім. Але такі дискусії ведуть разом зі мною дуже небагато моїх колег в Україні.

З огляду на нинішню світову кризу неважко прогнозувати, що нічого цього у нинішньому вигляді існувати не буде. А що буде існувати?

Тут ми переходимо до питання футуропрактики. Які практичні дії мають справу саме з майбутнім, а не з теперішнім чи навіть з минулим?

З контексту моєї роботи “Конструктивна футурологія”, яка входить до Інтернет-книги “Горизонти конструктивізму”, походить уявлення про принципову різницю – ми маємо прогнозувати (робити форсайт) майбутнє чи конструювати майбутнє.

Причому у радянських методологів у 70-ті роки ХХ століття було інше розрізнення – прогноз чи проект.

Проектна культура виявилася неспроможною працювати з майбутнім, бо проект завжди створюється в наявній реальності, в наявному об’єктному контексті. А конструювання починається з визначення наново реальності (чи навіть зі створення нової реальності) і з більш широкого вибору можливих конструктів – об’єкт, процес, структура, реальність, Світ, Позасвіт.

Отже ми маємо зайняти конструктивну футуропозицію, тобто сконструювати той світ, ту реальність, такі структури, такі процеси, такі об’єкти, які дозволять започаткувати нові уявлення чи навіть нове бачення, в якому вперше з’являється майбутнє.

Отже – перша вимога: наша позиція щодо майбутнього в ситуації нинішньої світової кризи в принципі не може бути прогнозною. Прогноз (всілякі тенденції, тренди, форсайти і т.д.) це подовження теперішнього. Наша позиція має бути конструктивною, тобто вона має показувати таке майбутнє, яке створюється наново і в функціональному плані, наприклад, вирішує нинішні кризові проблеми світу.

Тож друга вимога до футуропозиції – це конструктивно переосмислений футуродискурс.

Тут теж є принциповий момент.

Адекватність футуродискурсу щодо наново конструюваного майбутнього не дозволяє нам запозичувати слова з нинішньої ситуації.

Тема “Людський капітал” пропонує неадекватний футуродискурс двічі, оминаючи запитання: 1) чи в понятті капіталу потрібно осмислювати майбутнє? 2) чи в понятті людини потрібно осмислювати майбутнє?

Давайте переформулюємо тему “людський потенціал” в короткостроковій перспективі та “трансгуманістичний потенціал” в довгостроковій перспективі замість “людського капіталу”. А це принципово інші теми, конструктивні теми.

Трансгуманізм це штучний інтелект, нанотехнології зокрема у процесі трансформації людини, входження в життя та соціалізація андроїдів, колонізація нових планет, єдине людство як людська та транслюдська реальність. І над усім цим – нова гуманітаристика чи навіть трансгуманітаристика.

В цьому сенсі криза нинішньої гуманітаристики в науці пов’язана саме з неспроможністю (чи страхом) гуманітаріїв опанувати конструктивізм та почати перехід до трансгуманітаристики.

Що є людським потенціалом майбутнього?

Це нові мислительні установки інтелектуалів, нові мотивації світової еліти, нові нові смисли повсякденності широкого загалу та нові перспективи людства як такого.

Відтак проблеми для людського потенціалу в нинішній Україні окреслюються саме через ці поняття. Їх проблемність можна означити так – неадекватні мислительні установки, неадекватні мотиваційні настанови, неадекватні смисли і неадекватні перспективи. Саме ця неадекватність на дозволяє Україні та українцям не те що працювати чи обговорювати, а хоча б доторкнутися до майбутнього уявленнями чи мріями.

Неадекватні мислительні установки наших інтелектуалів полягають у тому, що вони не здійснюють теоретичних досліджень, особливо в сфері гуманітаристики. Сподіватися, що ось так на таких конференціях ми досягнемо розуміння, що таке людський потенціал і як його примножувати, це означає бути дуже наївним.

Щоб виникли наші нові мислительні установки, нам потрібна власна нова філософія і власна нова гуманітаристика. На це потрібна політична воля держави та згода бізнесу. Ані держава, ані бізнес сьогодні не готові фінансувати потужні дослідження гуманітарного характеру чи нову філософію. І допоки ситуацію не буде змінено, говорити про якісь можливості щодо людського потенціалу просто смішно.

Адекватні мислительні установки це орієнтири, що походять з адекватних уявлень про майбутнє. Візьмемо, наприклад, науку. Чи має наука майбутнє в якості інтелектуального лідера? Ні, звичайно. Але що з цього випливає? Її базові підходи потрібно подолати і прокласти шлях до нового інтелектуального лідера. Водночас це можна зробити лише тоді, коли наука підтримується державою та бізнесом і розвивається.

Коли наука занепадає, як це зараз відбувається в Україні, її обмеження неможливо подолати. В разі повного занепаду науки в Україну прийде мракобісся. Занепад науки призведе до архаїзації України інакше, ніж це зараз відбувається в Росії, але невідворотно. З інших причин архаїзація відбувається також і в Європі. З одного боку там не готові до подолання обмежень науки, а з іншого боку, там відбувається архаїзація через збільшення маси мусульман, які поступово витісняють корінних європейців.

В принципі, мислительні установки за умови їх просування інтелектуалами з допомогою сучасних засобів комунікації змінюються протягом декількох років. Але для цього інтелектуалам потрібно добре попрацювати. І це робота іншого плану, ніж ходити по теле-ток-шоу і обслуговувати поточну політику.

Неадекватні мотиваційні настанови нашої еліти це основна причина стагнації України з моменту отримання незалежності. Мотивації нашої еліти спрямовані на збагачення та владу. Українська еліта буквально прагне здати державу у зовнішнє управління європейській бюрократії, щоб продовжити корпоративний дерибан в країні.

Жодних трансцендентних мотивацій наша еліта не має. Наша еліта не хоче ані створювати штучний інтелект, ані розробляти свій електромобіль, ані розвивати нанотехнології, ані готуватися до польотів на Марс і таке інше. Наша еліта – демотиватор розвитку країни. Саме тому нашій еліті не потрібні таланти наших дітей, знання наших студентів, дослідження наших науковців, нові технологічні ідеї наших інженерів та винахідників.

Мотиваційні настанови змінюються протягом епохи, або протягом революції та війни, якщо вони в цей час змінюється епоха. А що робити, коли мотиваційні настанови еліти не змінюються? Коли навіть революція та війна не змушує до трансформації мотивацій?

У такій ситуації є два виходи, які вже не раз використовувалися в революціях, – або фізичне знищення значної частини демотиваторної еліти, або її самостійний катарсис і очищення на фоні фрустрації та депресії. З катарсисом поки що не виходить, бо навіть у війні українська еліта продовжує збагачуватись за рахунок втрати території і дискредитації міжнародного реноме країни.

Сьогодні українська еліта послідовно і вперто наполягає на власному фізичному винищенні. Українська громада з усіх сил цьому опирається, намагаючись переконати еліту до трансформації. Ситуація застигла в непевності, але вона в такій непевності довго бути не зможе. Саме від цього вибору української еліти принципово залежить майбутнє України.

Неадекватні смисли це ті життєві сюжети, які люди розглядають як значущі. Коли політика та бізнес всередині орієнтацій на владу та збагачення стають нецікавими, еліта завжди вдається до війни. Так мислить російська, так мислить і українська еліти.

Замість того, що розгорнути гру в те, хто перший створить нові джерела енергії, вони заходилися ділити старі джерела енергії – нафту та газ. Замість того, щоб розгорнути гру в те, хто перший почне колонізувати Марс, вони почали ділити територію бабці Землі.

Замість того, щоб закрутити сюжетну інтригу щодо кожної значущої люстрації чи арешту злочинців минулих політичних режимів, в країні продовжується нудота безкарної втечі високопоставлених винуватців. Замість того, щоб пропонувати дискусії з цікавих проблем, хоча б взятих з західних книжок про політичні та економічні теорії, вони влаштували нудоту взаємних звинувачень в політичних ток-шоу. Гидко дивитися ці ток-шоу на українському телебаченні.

Життєві сюжети мають бути цікавими. Еліта на телебаченні, в книжках, в публікаціях, в творах мистецтва має пропонувати ці цікаві сюжети. Щоб був життєвий драйв, мають бути цікаві пропозиції в мистецтві. Допоки цікавих вітчизняних сюжетів нема, повсякденне життя українських громадян особливого сенсу всередині країни не має. Голівуд транслює сюжети, які стимулюють від’їзд за кордон, а російські серіали продукують імперське мислення.

Здавалося б – революція, війна – такий простір для нових повсякденних смислів. І що? І одна нудота в українському кіно та на телебаченні. Всередині яких смислів тоді може постати майбутнє, якщо повсякденне життя їх не продукує?

Продукування нових смислів це дія вільного вибору митців та інтелектуалів загалом. Ніякі гроші, навіть дуже великі, не допоможуть для появи нових смислів, якщо цікавих, складних по драматургії та інтризі сюжетів просто нема. Що за напасть така над Україною – мати таку драматичну сучасну історію і не мати цікавих, складних, з хвацько закрученою інтригою сюжетів? Немає майбутнього у того, хто не вміє жити цікаво. Майбутнє має бути цікавим, а не нудним.

Головна проблема смислів майбутнього – як перестати нудити і почати жити цікаво. Теперішнє завжди рутинне і малоцікаве. Майбутнє прекрасне тим, що ми можемо зробити його цікавим. В цьому головна орієнтація нових смислів повсякденності. Потрібно запрягати митців та інтелектуалів загалом у цю роботу. Тут лишень би почати, а далі їм самим сподобається. Бо це драйв незвичайний, який ні з чим не порівняти. І для цього навіть великих грошей не потрібно.

Неадекватні перспективи означають неспроможність української політичної еліти запропонувати позитивну довготривалу перспективу. Саме така позитивна перспектива є головним людським потенціалом кожної країни.

Як свідчить досвід багатьох країн, люди загалом (і особливо жінки) народжують дітей не тоді, коли їм платять багато грошей, а тоді, коли вони мають позитивну довгострокову перспективу.

Отже демографічне позитивне зростання України знову ж таки залежить від позитивної перспективи. Саме позитивна перспектива впливає також на те, що розумна молодь залишається в Україні.

Що таке позитивна перспектива? Мене іноді запрошують почитати лекції та провести семінари для студентів-управлінців топ-рівня. Основна їх помилка в описі майбутнього – оперування такими поняттями як ВВП, міжнародні рейтинги, програми розвитку сфер економіки. Це все до позитивної перспективи не має жодного відношення.

Нові позитивні перспективи творять філософи та фантасти. Позитивна перспектива може бути оформлена як складний концепт складного світу, малозрозумілий дилетантам, але який шляхом особливої дисципліни – візіоністики – може бути донесений до широкого загалу.

Візіонери, тобто ті, які продукують образи майбутнього, були і раніше. Тепер це має бути концептуально сформована окрема дисципліна – візіоністика. Особливо тут важлива позитивна футурологічна візіоністика, яка може бути трансльована в оперативну візіоністику.

“Зоряні війни”, “Пригоди Електроніка”, “Гостя з майбутнього”, “Аватар” – це позитивна візіоністика, яка стимулює мислення і бажання досягнути майбутнього. “Термінатор”, “Матриця”, “Люди X” – це антиутопічна візіоністика, яка проблематизує мислення про майбутнє і ставить його під питання. “Дозори”, “Гаррі Потер” та “Володар перснів” це фентезійна візіоністика, яка своєю архаїзацією вбиває бажання майбутнього.

Отже нам потрібна, перш за все, позитивна візіоністика. І основою цієї візіоністики мають бути підвладні нам перспективи. В цьому сенсі містико-магічна фентезі чи альтернативна історія зовсім не годяться – вони як жанр контпродуктивні для майбутнього.

Людський потенціал має особливу якість – він не створюється безпосередньо ані грішми, ані владою. Людський потенціал створюється мисленням еліти і волею еліти. В Україні, і тим більше в Росії, були до кризи гроші і влада. Але потужний людський потенціал не було створено. Критичним стало відсутність адекватного цивілізаційного мислення у еліт обох країн. Політична воля була спрямована на збагачення та експансію в Росії, і на збагачення та втечу в Європу в Україні.

Футуродискурс не може походити з політичної позиції. Футуродискурс не може походити з бізнесової позиції. Футуропрактика відповідно не може народжуватися в політиці та в бізнесі. Чому?

Політики та бізнесмени дуже погані візіонери і мрійники. Політика та бізнес пристосовуються до поступово наступаючого майбутнього. Футурополітика та футуробізнес поки що принципово не існують. З простої причини – нема енергетики мрій щодо майбутнього у вигляді футурологічної візіоністки, а також непропрацьована оперативна візіоністика. Відтак футуропозиція повисає в повітрі, для неї немає місця.

В цьому сенсі головна проблема щодо майбутнього в Україні – відсутність футуропозиції. Жодна державна установа не може зайняти футуропозицію, бо всі вони тимчасові і не можуть забезпечити наступність своїх проектів та програм. Жоден бізнесмен, якщо він не інноваційний підприємець (а таких в Україні майже нема), не може бути носієм футуропозиції.

Майже ніхто в Україні не дбає про майбутнє. Українська еліта боїться футурошоку навіть більше, ніж російська еліта.

Як перестати боятися футурошоку та почати обговорювати майбутнє в новому футуродискурсі, стимулюючи позитивну футурологічну та оперативну візіоністики, і як працювати з майбутнім в безпосередній футуропрактиці – це і є головні проблеми розвитку людського потенціалу в Україні.

Теорії концептуальної чи інтелектуальної політики – ось що творить політику майбутнього. Хто з актуальних політиків може сьогодні розповісти про об’єднання людства, про нові світові мережеві структури замість держав після розпочатої нині світової війни? Тобто лише інтелектуальна політика може це зробити.

Підприємництво – ось що творить бізнес майбутнього. Хто з бізнесменів міг оцінити ємність світового ринку електромобілів ще років 5 назад? Лише підприємницька позиція дозволила створити цей новий ринок і започаткувати ресурсну реструктуризацію економіки майбутнього.

Дві найважливіші проблеми людського потенціалу в Україні – утилітарні мотивації нашої еліти та відсутність позитивної перспективи.

З них виокремлюються більш функціональні проблеми – відсутність нової філософі, нових гуманітарних досліджень, футурологічної візіоністики та оперативної візіоністики.

Нові мислительні установки, нові мотиваційні настанови, нові смисли повсякденності, нові довгострокові перспективи – ось що створює потужний людський потенціал. Ось що може стати новими орієнтирами для політики та бізнесу.

Хто перший це зрозуміє і знайде сили на рівні країни почати все це робити, отримає шанс стати лідером в майбутньому.

Сьогодні майбутнє є лише у тих, хто дбає про нього в теперішньому. Бо в майбутньому про майбутнє дбатимуть усі.

ВІДЕО:

FacebookTwitterGoogle+Share

Коментарі
  1. Victor Lougovski коментує:

    Если понятию человеческого потенциала в адаптивной ресурсной системе соответствует понятие производительности умственного и физического труда в системе общественного производства, то понятие человеческого капитала мы связываем с объективной оценкой востребованности человеческого ресурса на рынке труда. Совершенно очевидно, что системы рынков (включая рынок труда), система общественного производства, иные подсистемы человеческого общества являются лишь частями адаптивной ресурсной системы человека, системное содержание которой значительно превосходит системное содержание, известных нам сегодня, её подсистем. Причина этого обстоятельства очевидна: адаптивная ресурсная система, потребляя единственный вид ресурса – ресурс человеческой жизни, использует как явную, так и скрытую его составляющие. При этом скрытая составляющая ресурса человеческой жизни, не используемая явно для организации процесса и структуры известных нам подсистем адаптивной ресурсной системы, значительно ( не менее, чем в 5-10 раз) превосходит известную нам, из истории и повседневной практики, капитализацию человеческого ресурса общества. Для нас важными являются несколько очевидных обстоятельств, а именно: адаптивная ресурсная система, её системное содержание, историческое и культурное предназначение (цель движения системы), в настоящем, являются (в значительной мере) не познанным человеком объектом, окружающего нас физического мира; развитие траектории человеческой адаптивной ресурсной системы (цель её движения), в её собственном системном пространстве – времени, имеет, в представлении человечества, случайный характер; устойчивость развития и движения адаптивной ресурсной системы обеспечивается, исключительно, значительным избытком доли скрытой составляющей человеческого ресурса, представление о содержании и оптимальном использовании которой (у человечества), в настоящем, полностью отсутствует. Адаптивная ресурсная система не использует (явно) значительную долю человеческого ресурса, что позволяет говорить о значительно преобладании субъективного, неизмеримого в описании ее структуры и процесса. Это позволяет утверждать, что представление о траектории развития адаптивной ресурсной системы (её прогноз) имеет, в значительной мере, субъективный, индивидуальный характер и не распространяется далее времени, связанного с период продолжительности жизни носителя ресурса. Будет ли являться такое футурологическое представление системным? В силу его полной субъективности, ответ очевиден – нет. Системным прогнозом адаптивной ресурсной системы является время её существования в будущее, для заданной точки траектории её пространства – времени при наложенных ограничениях на её ресурс (включая его скрытую составляющую), структуру, процесс. В глобальном смысле, нас интересует лишь цель существования системы и условия её оптимального достижения. Это характеристики не связанные ни с технологиями, ни с материальными ресурсами, относящимися к специфическим подсистемам адаптивной ресурсной системы человека. Эти характеристики имеют отношения к базовому ресурсу системы – человеку, его физической и психической составляющим. В этом смысл футурологии человека, всё остальное имеет отношение к успешности его творчества, направления и эффективность, которого, более или менее жёстко, подчинены глобальной цели адаптивной ресурсной системы. У творчества есть, определяемые наукой горизонты, которые могут достигаться (в условиях субъективной хаотичности и неуправляемой случайности) и в течение столетий. Именно в этом случае возникают истории о визионизме Жюля Верна, Айзека Азимова, Роджера Пенроуза. И всё же, субъективные, удачные или неудачные предсказания связаны лишь с частными подсистемами и не решают системную проблему глобального прогноза адаптивной ресурсной системы человека. Цель и траектория системы, время достижения цели и средства, пути познания человека, ограничения на оптимальное использование ресурса его жизни, оптимизация ресурса самого человека – необходимо решить эти системные проблемы, а не субъективно конструировать новые, очень специфические и часто не системные, по своей сути .

  2. Victor Lougovski коментує:

    В адаптивной ресурсной системе человеческий ресурс измерим в единицах времени. Что позволяет разделять виды человеческого ресурса: интегральный человеческий ресурс – продолжительность периода жизни человека, созидательный ресурс человека – продолжительность периода жизни человека без патологии и инвалидизации, репродуктивный человеческий ресурс – продолжительность репродуктивного периода жизни человека. Адаптивная ресурсная система создана и существует для воспроизводства и наращивания её человеческого ресурса, а так же трансформации её внутрисистемного содержания. Структура и процесс системы оптимизируются таким образом, чтобы, минимизируя затраты человеческого ресурса, максимизировать её системное содержание. Человеческий потенциал адаптивной ресурсной системы – понятие связанное с эффективностью использования человеческого ресурса в любом варианте его определения. В представлениях физических систем – это понятие эквивалентно понятию мощности. Максимального значения человеческий потенциал достигает в момент гибели человека, когда за крайне ограниченный промежуток времени используется весь ресурс человеческой жизни. Личность, в этот момент, принимает рациональное или вынужденное решение о самопожертвовании. Очевидно, что человеческий потенциал имеет непосредственное отношение к психической составляющей человеческого ресурса и зависит от культурных установок общества , семьи, образования и подготовки конкретной личности. В соревновательном плане – человеческий потенциал демонстрирует способность личности проявить все свои явные и скрытые способности для выполнения конкретного действия в адаптивной ресурсной системе за счёт использования физической и психической составляющих ресурса его жизни. Человеческий ресурс в системе используется далеко не полностью и всегда имеет скрытую составляющую. Востребованность человеческого ресурса в системе может быть оценена в понятиях капитала. Человеческий капитал – это объективная оценка значимости конкретного человеческого ресурса для структуры и процесса адаптивной ресурсной системы. Человеческий капитал – объективная оценка статуса человека в ресурсной системе, оценка физической и психической составляющих его ресурса. Системные связи, системный процесс и системное содержание адаптивной системы могут быть оценены как с помощью ресурса человеческой жизни, так и объективно оценены с помощью понятия капитала и иных принципов финансовых систем.

  3. Victor Lougovski коментує:

    Ваша визионистика предстаёт нам как вид искусства, субъективного по сути и родственного с народной традицией, устного творчества. Не глядя на историческую устойчивость сюжетов о бабе Яге и иной мифологии, каждый былинник окрашивает их в зависимости от ситуации. Эти сюжеты – футурологические построения борьбы добра со злом (в рамках ограничений сценарного окна), когда обязательно наступает светлое будущее. В пору следовать народной традиции, когда визионист – всегда кобзарь-экстрасенс (как максимум – управитель мира). Отмечу, что верный алгоритм развития сцены в будущее всегда один, что хорошо демонстрирует нам мифологический сюжет. Любая визия субъективна настолько, насколько недостоверен футурологический прогноз сказителя даже в границах стандартного мифологического сюжета. Вообще, необходимо определиться с той системой, футурологический образ которой визионер пытается интерпретировать (в его собственных понятиях и представлениях, следуя Вашей парадигме). Она называется адаптивной ресурсной системой, что и предполагает единообразие понятий и представлений о её структуре и процессах. Необходимо уточнить характер этой системы, основной движущей силой которой является человек. Единственным ресурсом адаптивной ресурсной системы является ресурс человеческой жизни. Структура и процессы системы созданы, организованы и существуют только благодаря использованию ресурса жизни конкретных людей. Целью адаптивной ресурсной системы является рост её системного содержания и количества системного ресурса – ресурса человеческой жизни. Заметьте, мы полностью исключили понятия ВВП, технологий и прочей не системной ерунды. Все эти достижения человека и цивилизации (в целом) – это жизни людей, утраченные безвозвратно. Мы сформировали представление о цели развития системы, её структуры и процесса на основе измеримого понятия: ресурс продолжительности человеческой жизни. Таким образом, любые процессы системы, её структура – измеримы, и, как следствие, может быть измеримо разрешена задача её оптимизации и измеримого прогноза на любой, наперёд заданный, промежуток времени развития системы. Такая постановка проблемы измеримого описания системы человека позволяет ввести понятия производных системных величин: человеческого капитала, человеческого потенциала. Здесь необходимо отметить, что исходя из ложных понятий иногда можно прийти и к верным представлениям (что крайне маловероятно). Уйти от субъективного – значит дать стандарт измерения процессов и структур системы и допустить к решению системных проблем бизнес. Иначе , бизнесу не понятен футурологический бизнес. Не понятна сущность бизнеса по преобразованию человека и общественных отношений. Не журитесь. Есть вещи, которые проходят мимо нас не в силу наших способностей, а в силу значительной удалённости от места событий.

  4. Вячеслав коментує:

    Чи можна прогнозувати розвиток людського потенціалу на майбутне, якщо у сьогоденні немає розуміння самої людини?? Що людина в дійсності собою уявляє, чим керується і на підставі яких саме чинників робить вибір та дії. Викладені футурозаклики не дають розуміння реалистичних кроків розвитку людини та суспільства!

Висловіть свою думку

Google+