МАЙБУТНЄ МІСТ: ЯК ЗМІНИТЬСЯ ЕКОНОМІКА, ПРОСТОРОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ МІСТАМИ?

Share

Темою четвертої панельної дискусії стало питання МАЙБУТНЄ МІСТ: ЯК ЗМІНИТЬСЯ ЕКОНОМІКА, ПРОСТОРОВЕ ПЛАНУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ МІСТАМИ?

Микола Скиба:

Будь-які явища, втому числі освіту, в контексті публічної політики, треба розглядати в декількох площинах: сума знань, ідей, які там є; культура, середовище; матеріальна частина, тобто місто як сукупність освітніх об’єктів. Інституції не працюють, нам потрібно на цих руїнах починати з нуля. І освіта – важливий інструмент для самореалізації людини. Для одних це привід навчатись, для інших – чогось досягнути через навчання, для третіх – оперувати смислами через освітні категорії.

Костянтин Колесніков:

Коли ми працювали над громадською концепцією стратегії Києва, в нас було розуміння, що нам не вистачає містян, тобто жителів вистачає, а містян в місті немає. І було навіть розроблено концепцію «школи містянина» – між вікову, міждисциплінарну платформу, яка навчатиме, що таке місто, як ним користуватись, які обов’язки містян і таке інше.

Я координую написання аналітичної записки по освіті. Зараз розробляється концепція публічного управління галуззю містобудування, над цим документом працює дуже багато організацій, і мінрегіон не хотів брати освіту в цю роботу. Але Спілка архітекторів наполягла, щоб ця записка була, тому що в ній ми принципово міняємо підхід до освіти. Ми вважаєм, що освіта повинна бути зовсім інша. В нас в київській стратегічній спільноті була така думка, що «місця сили» формують місто. І, говорячи про місця сили, ми, зрозуміло, вкладаємо в цей термін геть не містичний сенс. Зараз навчальні хаби формують майбутнє міста там, де вони є. На жаль, існуючі київські виші сильно залежать від Міносвіти. Зараз починає щось мінятись, вірогідно, далі буде легше, але взяти на себе відповідальність бути містом в місті і нести інше уявлення про місто, стати інтелектуальним, освітнім містом зростання, що розвивають місто, сьогоднішні виші ще не готові, і на це слід звертати увагу.

Ірина Соловей:

Відомий економіст Річард Флоріда для однієї зі своїх робіт втілив дослідження, що є для людей фактором вибору певних міст. І , навіть зі здивуванням для себе, виявили, що єдиний фактор, який впливає на рішення людей для зміни місця проживання, є освітня можливість. Це не означає, що люди обов’язково скористаються цими можливостями, але важливим фактором є саме потенціал скористатись такою можливістю. Коли зараз певні політики, починаючи розбудову, врахують, що йде сильний відтік людей з міст – а слід зазначити, що мало хто досліджує внутрішні потоки міграції –важливо пам’ятати, що важливі саме освітні можливості з певною історією і традиціями.

Ігор Лепьошкін:

На сьогоднішній день нам абсолютно по-новому потрібно дивитись на всі галузі міського господарства, і дивитись з економічної точки зору. І, власне, освіта – це одна з креативних сфер економіки. Коли ми говорим про інновації, то вони закладаються ще на рівні дошкільної та шкільної освіти. В нас зараз йде боротьба між різними рівнями влади, кому віддати професійно-технічні училища, вони нікому не цікаві. Насправді ними має займатись місто, тому, що саме вони готують кадри для місцевої економіки та місцевого бізнесу. Це дуже важливо. Це найкоротший підготовчий цикл, і саме міста знають, які професії потрібно готувати, а не люди в міністерствах. Якщо ж говорити про вищі навчальні заклади, то відомі приклади міст, наприклад, Ньюхевен в США, знаменитий своїм Йєльским університетом, які взагалі живуть за рахунок того, що на їх території працюють навчальні заклади і навкруг них будується вся інфраструктура. Ми подеколи боремося за туриста, який приїжджає на декілька днів, на тиждень. А студент приїжджає на декілька років. І це людина, яка залишає певні кошти в процесі навчання, а крім того, це людина, яка може залишитися в місті і давати певний поштовх для розвитку цього міста.

Микола Скиба:
Якщо взяти таку країну, як Великобританія, то з освіти щороку вони отримують 25 мільярдів фунтів. Це кошти, які люди сплачують, це кошти, які сукупно витрачаються студентами. При цьому вкладається в цю галузь 2 мільярди.

Щодо наших коледжів, є така можливість скористатись такою інновацією, як дуальна освіта, або кооперативна. Щоправда, інновація це тільки для України, в світі вона існує з тридцятих років минулого сторіччя. На сьогодні є компанії, які мають виробництво, що зацікавлені не просто в якісній робочій силі, а саме в коротких циклах, і у впливі на процес навчання і певну культуру, щоб люди приходили до них з певним розумінням корпоративних правил, існуючих в цих компаніях. Міста можуть виступити фасілітаторами в даному випадку. Зараз деякі компанії створюють власні R&D,і ряд іноземних компаній приводить свої R&D в Україну. Але визнається, що Україна в цій галузі досі має певний потенціал. Дешева робоча сила не є перевагою, конкретна перевага це саме кваліфікація, і крім кваліфікації ще додається вміння кооперуватись і знаходити спільну мову. Тому на коледжі та університети треба дивитись не як на кузню кадрів, а саме як на R&D, що може обслуговувати малий та середній бізнес, яким в будь-якому разі не уникнути питань, пов’язаних з певними інноваціями. Це означає, що, вклавши в R&D , ми отримуємо великий потенційний зиск. Так, це довгі інвестиції, це потребує певного рівня усвідомлення від керівників, але на це треба зважуватись, можливо, саме в таких альянсах, як дуальна освіта, це запрацює.

Костянтин Колесніков:

Доволі багато компаній зацікавлені в продажу свого матеріалу, наприклад, одна з німецьких компаній має два напрямки – професійно-технічна освіта, в якій вона успішно працює з ПТУ та коледжами, і другий – конкурси. Власне, ми розробляли для них положення про конкурс – мова йде про всеукраїнський молодіжний архітектурний конкурс, в якому є й паперова складова, й прикладна, тобто «Архівіжін», де конкретно муніципалітети міст, департаменти архітектури працюють зі студентами по тих чи інших невеликих територіях і видають певні рекомендації та проекти для реалізації. Для міст це зручний інструмент вже зараз співпрацювати з компаніями з залученням профспілок для старту розвитку якихось територій.

Ірина Соловей:
Тема інновацій – це не про майбутнє, це вже про сьогодні. Україна за останні 10 років пройшла відчутний шлях від повної апатії до серйозного пробудження інноваційних підходів. Можливо, нам це вдалось саме тому. Що не було системи і довелось доволі швидко її вибудовувати на тих сенсах, що відповідають духу часу. Тому зараз ми напередодні нової фази, яку можна позначити як ресурсність. І, якщо джерелом інноваційності була культурна сфера, то ресурсність більш властива бізнес-середовищу. Суспільствоформуючою силою на наступні роки буде бізнес, і в тому числі тому, що ми зараз впорядковуємо те, як він працює і які податки акумулюються, як вони перенаправляються. Це напряму зв’язане з різними міськими політиками. Маєм розуміти, що змінюється якість людини зайнятої, важливо перейти від дискурсу робочої сили, де всі були однакові і йшлося про механічну силу, до фахового різноманіття. Перевагу буде створювати вміння розпізнавати, яку цінність привносить кожен фахівець, вміти це поєднувати, щоб це на перетині породжувало певний синергетичний ефект. Бізнес не звик працювати з цим, тому буде збільшуватись розрив між тим, що приносить цінність, і тим, як ми намагаємось цю цінність капіталізувати. Тут дуже важливими будуть освітні лабораторії, і потрібно говорити з нашими міськими головами та муніципалітетами про циклічність цього процесу та формування певної компетентності в місті. Ці люди йтимуть в бізнес, в містоуправління, в громадські організації. Ми маємо зробити складний вибір – чи підтримувати ті моделі, що склались раніше, які ми вже знаєм і які дають певні прибутки, або ми ламаємо ці моделі для їх же якісного оновлення та еволюції. Номадів сьогодні не стільки хвилює забезпеченість роботою як такою, для них важливіше, наскільки вони можуть залишатись вільними між роботою, вони себе оцінюють за тим, яку цінність вони приносять, як швидко їм вдається це зробити. Потрібно, щоб бізнес розумів, що стан екології це зараз питання, яке напряму перетинається з економікою. Тому що, навіть якщо політики зроблять для бізнеса максимально зручні умови, але екологія в них погіршується, то люди будуть їхати з цього міста. Ті міста, що не займаються туризмом або виробництвом, повинні бачити, що екологія може статись результатом їх діяльності. Місцеві муніципалітети повинні розуміти, що люди тотально вкладаються в те, щоб жити довше, економіка змінюється, тому що ядром стають люди з іншим патерном поведінки, і фінансова винагорода вже не пріоритетний фактор.

Ігор Лепьошкін:
Є певні тенденції, які говорять про те, як потрібно відповідати тим викликам, що існують сьогодні. В першу чергу це роль міст. Насправді проходить процес урбанізації. Зараз в містах проживає майже 50% населення, до 2050 року воно сягне 70% , тобто міста в будь-якому випадку будуть розвиватись. Сьогодення показує, що є порядку двадцяти агломерацій-міст, які формують економіку світу. Те, що економіка міст в майбутньому однозначно зміниться- це факт. Підходи до економічного розвитку взагалі і до розвитку бізнесу також змінюються, причому змінюються вже. Якщо подивитись на топ світових компаній, то промислових серед них практично немає, вони побудовані на новітніх технологіях, розробках, продажу, але не на промисловості. Це зміни, які є глобальними. Необхідно змінювати стереотипи, що робота – це виключно промисловість. Насправді сфера обслуговування, яка зараз активно розвивається, це перспектива для будь-якого міста. Ще одна з тенденцій, яку обов’язково потрібно враховувати, що відстань вимірюється часом, вже неважлива зручність розташування з точки зору наближеності до сировини, важливе зручне транспортне сполучення.

На сьогодні міста мають будувати нову економічну основу. В будь-якому випадку економіка – це основа розвитку міст. Тому, безперечно, важливий розвиток малого та середнього бізнесу. Він найбільш гнучкий, менш вразливий до глобальних криз тощо. І найважливішим для його розвитку є створення середовища та мереж, розвиток ІТ-технологій, бо він розвивається й змінюється максимально швидко, та комфортність. Економіка змінюється, тому нам потрібно змінювати підходи до управління містами та управління цією економікою.

Микола Скиба:
Одним з глобальних викликів для людства є зміна клімату, і він буде стосуватись України також, і, зокрема, невеликих міст. Оскільки кліматологи вже довели, що зміна клімату невідворотна, з’являться «кліматичні біженці», люди будуть вибирати більш придатні міста, і цим містам треба готуватись до того, щоб їх інтегрувати. Кожне місто насамперед – це дизайн досвіду. І в глобальному світі вони будуть розділятись тим, чи їх під’єднають, чи вони під’єднаються, чи вони самі дизайнують свій досвід, чи за них дизайнують досвід інших. Тому виникає нова професія – дизайнер міського досвіду, тобто це вміння поєднати різні сфери, вже згадувані площини. І саме головне – треба розуміти, що майбутнє настане не для всіх, хтось залишиться в минулому. Хочеться, щоб українських міст в майбутньому опинилось якнайбільше.

Костянтин Колесніков:
Влада інколи приватизує локальні ініціативи, особливо не стратегічні, а тактичні, використовуючи їх для піару. Таким чином йде зрощування низового активізму з владою, це процес. Але Україну врятує саме розвиток малих та середніх міст. Іншими словами, гальмування розвитку столиці , Києва, врятує інші українські міста. Сьогодні все зростання концентрується на Києві, і ніхто цей процес зупинити не може. Йде неймовірний транзит інтелектуальний, робочої сили, і ніхто не зацікавлений це змінювати. Єдина функція Києва сьогодні – розподіл коштів, і їдуть сюди, щоб його розподіляти. Існує концепція слоу-сіті, не потрібне нагромадження інвестпланів та бажання забудувати місто промисловими об’єктами, і не варто боятись того, що ми – маленьке місто. Нікому, крім вашої громади, ваше місто сьогодні не потрібне. Ніхто, крім вас , не зможе їх розвивати. Будь-які програми розвитку, особливо іноземні, насправді розвивати їх не будуть. Всі ці програми переслідують власні інтереси – цих країн, бізнесу і так далі. Інше питання – чи варто користуватись цими програмами, і тут відповідь однозначно: так. Але завжди треба розуміти, що вас використовують . Тому вашою позицією має бути використання у відповідь. Якщо з вас мають зиск, то чому ви у відповідь так само не повинні мати свій зиск? На сьогоднішній день мешканці міста не мають змоги інвестувати в свої міста. Чому не створити міські банки? Так, складно, але це вихід. Тим більше, якщо людина є співвласником свого міста, їй певною мірою буде важче його покинути – це його місто, в тому числі й економічно його.

Є два вектори розвитку міста: футуристичний та прикладний, без якого ніяк обійтись неможливо. На жаль, в нас існує такий собі «лавковий» урбанізм, коли ми, умовно кажучи , досвід Амстердама намагаємось перенести в парк Шевченка. Це не працює. Необхідно повність переосмислювати досвід сусідів, перш, ніж активно впроваджувати його у нас.

Ірина Соловей:
Ми є частиною процесу зближення з Євросоюзом, який вже доволі давно використовує певну концепцію, яка називається «Стратегія розумної спеціалізації регіону». І міста тут можуть відігравати лідерську роль в тому, щоб налагоджувати міжміську взаємодію, яка би дозволяла цю розумну спеціалізацію окреслювати і відносно цих стратегій вибудовувати цикли. Концепція розумної спеціалізації якраз і дає відповіді на питання, які освітні установи потрібні в цьому регіоні, які бізнеси будуть його реалізувати, є чітка робота з інформацією і є люди, що готові рухатись в потрібному руслі розвитку. І це той досвід, який нам дійсно необхідно перейняти.

Модератор:
Дмитро Лубкін, автор та ведучій програми Візіонери

Учасники:
Костянтин Колесніков, консультант з розвиткутериторій, член Національної спілки архітекторів України.
Ігор Лепьошкін, головний експерт проекту міжнародної технічної допомоги «Партнерство для розвитку міст» (ПРОМІС).
Микола Скиба, експерт аналітичного центру «Український інститут майбутнього» (UIF).
Ірина Соловей, соціальна інноваторка, співзасновниця платформи «Велика Ідея», стратегиня програми «Код міста».

форум «Публічна політика. Діалог заради розвитку» пройшов 19 та 20 жовтня 2018 року за ініціативи Проекту Публічна Політика Всеукраїнської Громадянської Платформи НОВА КРАЇНА.

Форум проводився за підтримки National Endowment for Democracy.

Організаційні партнери Центр Громадянських Ініціатив – ЦЕГРІН, ГО “Агенція “Спільні зусилля”.

Форум проходив в форматі чотирьох дискусійних панелей, відкритої лекції та стратегічної сесії.

Share
Google+