ПРОЗОРА ВЛАДА, ВЗАЄМОДІЯ ІЗ ГРОМАДОЮ ТА СТЕЙКХОЛДЕРАМИ. ТЕХНОЛОГІЇ УЧАСТІ У ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ.

Share

19 жовтня продовжив свою роботу форум «Публічна політика. Діалог заради розвитку» Друга панель була присвячена темі ПРОЗОРА ВЛАДА, ВЗАЄМОДІЯ ІЗ ГРОМАДОЮ ТА СТЕЙКХОЛДЕРАМИ. ТЕХНОЛОГІЇ УЧАСТІ У ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ

Анна Валєнса висловила свою думку щодо партисипативних практик:

Коли ми якісь частини спільноти розуміємо як цільові аудиторії, перш за все ми думаємо про вплив, тобто що мають зробити ті, хто не розуміє до кінця власного інтересу під впливом тих, хто свій інтерес розуміє. При тому, що риторика цільових аудиторій і стейкхолдерів зараз використовується паралельно, ми переходимо на поняття стейкхолдерів, тому, що в ньому усвідомлене розуміння власних потреб і інтересів. Рівень і глибина розуміння власних інтересів є дуже різними на місцевому рівні. Якщо ми хочемо справжнього розвитку публічної політики, важливо піклуватись про те, якими є рівні розвитку, дорослості, зрілості цих аудиторій і які ми маємо організувати практики, щоб вони мали можливість вирости, тобто це є виховний, розвиваючий момент для спільнот. Тут ми можемо говорити про різноманітні партисипативні практики, тобто практики залучення, такі, як професійна фасилітація , інакше кажучи, полегшення групових процесів, адже відсоток віри, що, зібравшись, ми можемо щось створити, є дуже низьким.

Валерій Ветров поділився своїм досвідом по роботі з правовими нормами, що регулювали б права громадських організацій:

Саме працюючи в держпідприємництві я дійшов до висновку про необхідність взаємодії з громадськістю. Функції служби зводились до того, що аналізувалась певна проблема бізнесу, далі лобіювався якийсь законопроект, а після того виявлялось, що, незважаючи на прийняття хорошої норми, це не спрацьовувало. Влада робила це формально, а представники бізнесу про це не знали взагалі. Підшукувались різні варіанти вирішення цих проблем, і стало зрозуміло, що, коли ми берем певну галузь, і системно проводимо зустрічі з бізнесом, який вони регулюють, через деякий час бізнес заявляє, що проблем в нього, власне, вже нема. Тобто цей формат дає можливість брати участь у регулюванні. Після того почався етап вивчення міжнародного досвіду. Наприклад, багато говорячи про Польщу, дуже нечасто зазначають, що в них є спеціальний закон, визначаючий обов’язкове створення вертикалі рад. Цим законом на всіх рівнях визначені воєводські, повітові ради. В США ми побачили, що найбільш ефективним визнано регулювання в штаті Арізона, місто Фенікс, де існує 77 різноманітних суспільних рад, де тисячі жителів приймають участь в управлінні. Ми розумієм, що ті реформи, які в нас здебільшого імітуються, проводити без участі громадськості неможливо. По-перше, чиновник самотужки не може підготувати рішення, яке буде враховувати специфіку галузі. По-друге, проблема в реалізації, бо сьогодні не працюють навіть ті норми, що існують. Безумовно, організація необхідна. Але чи існують на сьогодні певні правові норми, які дозволять прийти в мерію, в адміністрацію і гарантуватимуть можливість приймати участь в управлінні? Ми вже давно звільнились від ілюзій, що органи влади можуть надати ці права. Незважаючи на те, що є 38 стаття Конституції, яка визначає право громадян на участь в управлінні. Але на практиці використовують постанову № 996, і ми вже декілька років звертаємось в регуляторну службу з тим, що необхідно відміняти цю постанову. По-перше, вона незручна для регіонів, по-друге, вона ставить громаду в залежність від органів влади, яка може створити раду, якщо має таке бажання, або не створить, якщо не має. Або ж ця рада буде носити виключно декларативний, формальний характер – наприклад, навіть при Кабміні ми маємо Раду підприємців, яка не працює. Нарешті Мінюст створив робочу групу, раз на рік вона збирається, буквально на днях були проведені чергові збори. Що ж пропонується? Мінюст пропонує ще більше посилити право органу, при якому створюється рада, і ще більше утисне норми тих людей, які туди подаються. Тобто регулятор, який готує цей документ, весь час підганяє його під себе, щоб громадськість не могла його контролювати, втручатись у процес, задавати питання. Нема впевненості в тому, що тут буде прийнято якісь радикальні закони. Наприклад, з великий ентузіазм викликав закон про публічні консультації. Ми аналізували цей закон. Там, приміром, є така фраза, що органи влади можуть проводити публічні консультації. Із власного досвіду можу запевнити – там , де йдеться про «можуть» , чиновники нічого проводити не будуть. Спрацює тільки слово «зобов’язані». Більше того- там немає жодної норми, яка б передбачувала якісь санкції, відповідальність. Ми маємо закон про регуляторну політику, який має в собі конкретні норми покарання, ми йдемо з ним в суди, але навіть це виконується формально. То що ж буде у випадку, коли відповідальність за бездіяльність не визначена? Коли приймався закон про держслужбу, ми також зазначали, що, якщо не буде передбачено механізмів громадського контролю на місцях, це, безумовно, теж буде працювати формально. Ми пропонували три норми – участь представників громадських організацій у конкурсних комісіях, щорічна атестація за участі громадських організацій та публічну звітність керівників. В результаті прийнята була лише норма участі в комісіях, але підзаконним актом була введена така норма, згідно якої. Якщо ви хочете брати участь у конкурсній комісії, ви мусите надати чотири документи своєї організації, відповідати чотирнадцяти вимогам, надати шість документів стосовно вашої особи, в тому числі довідку, чи не мали ви судимості. Єдина з норм, яка пройшла, № 45, – та що кожен керівник повинен публічно звітувати. Але на практиці відзвітували одиниці. На сьогодні цей інструмент теж не працює. І ми маємо усвідомлювати, що без певного тиску зробити це буде неможливо. Що робити в цій ситуації? Необхідно розділити ці інструменти та проблеми на два етапи. По-перше, на те, що можна робити в рамках існуючих правових норм, по-друге, створювати певну консолідацію, щоб прийняти такі норми. І завдання громадських організацій бути саме там, де приймаються рішення. Є багато на сьогодні підзаконних актів, які можна пролобіювати без зайвих складнощів та прийняти, щоб ці норми дійсно працювали.

Сергій Лобойко розказав про принципи побудування та результати від впровадження інструментів електронної демократії:

Коли запрацював інструмент електронної демократії , за один місяць там зареєструвалось і віддало голоси майже півтора мільйони українців. Був шалений запит. І на сьогодні зберігається аудиторія понад мільйон осіб, які ним користуються. Запит на цей інструмент існує, і довіра до нього велика. Але картина абсолютно різна. Треба відходити від того, що то є інструмент популізму. Якщо та чи інша людина підтримала якусь петицію, це свідчить, що вона зробила крок до діалогу. Але не значить, що вона зуміла ним правильно скористуватись, навіть якщо там отримана відповідь. Є з десяток петицій, які влада підтримала. А потім виникають дивні речі – або нічого не відбувається, або відбувається не те, що влада, власне, публічно пообіцяла. Через це в людей виникає цілком логічне публічне питання – не до інструменту, він якраз свою функцію виконує – а до ще одної його функції, на яку мало звертають увагу: що цей інструмент є індикатором демократичності цієї влади. Якщо вам не відповіли на петицію, це вже адміністративне порушення, і це підстава для звернення в суд. Справа ця безпрограшна, і вона одразу піднімає рейтинг громадської ініціативи такої громадської організації. Якщо відповіли, але нічого не відбувається, це насправді також є порушення, бо, згідно закону, якщо є позитивна відповідь, далі влада повинна її реалізувати. Причому в діалозі з активістами. В самій електронній демократії закладений великий нереалізований потенціал розвитку громадянського суспільства. В законі прописано, що петиції можуть збиратись не тільки на сайтах влади, де не можна проконтролювати ані кількість голосів, які там є, ані того, чи не було неопублікованих петицій, але й на сайтах громадських організацій. І це є важливий інструмент для розвитку громадського сектора. Крім того, коли ми говоримо про розвиток діалогу між громадськістю та владою, маємо розуміти, що у влади є свої агенти змін. Там існує доволі велика кількість притомних чиновників, з якими можна працювати. Але у влади, в свою чергу, також існує відторгнення непрофесіоналізму громадського сектору, і це є перешкодою в розвитку діалогу. Тому варто звернути увагу на ще один інструмент – бюджет участі. Сьогодні його доволі часто розвивають як інструмент піару місцевої влади. Але насправді учасники процесу стають повноправними партнерами місцевої влади на етапі реалізації проекту. Вони набувають юридичне право контролювати всі етапи такої реалізації. В результаті за рік настільки зростає експертність громадських активістів, навкруги кожного проекту і його лідера формується команда. В Києві за один рік отримали таку кількість нових громадських ініціативних організованих команд, які, крім того, в процесі роботи отримали професійний досвід в своїй конкретній сфері, що влада сама звертається до них задля вирішення певних питань, зокрема, приміром, розвитку публічних консультацій. Електронна демократія дасть можливість запустити механізм акселерації розвитку громадського сектора. Але ефективно це буде працювати тільки в поєднанні правильного структурування онлайн-частини з оффлайн-активністю.

Олександра Скиба про інструмент публічних консультацій:

Всеукраїнська ініціатива «Активна громада» та інститут «Республіка» працює над підвищенням активності громадян, щоб все більше людей починали користуватись інструментами участі. І мова йде не про громадських активістів, а про людей потенційно активних. Не можна сьогодні спілкуватись лише між собою, громадським активістами, потрібно активно приходити до людей і просувати через них свої інструменти демократії через їх особистий інтерес. З нового року запрацював такий інструмент, як публічні консультації. Координатори, які на сьогодні працюють системно в більш ніж тридцяти громадах, працюють безпосередньо з людьми, вивчають проблеми, які непокоять жителів зазначеної громади. І коли люди розуміють, що їм не просто щось нав’язують, а враховують її особистий інтерес, тоді вона глибше починає розуміти, що цей інструмент є дієвим. І вже коли люди віддають свої голоси за якесь конкретне рішення. То воно має бути обов’язково втілене. Насправді в громадянина, який ніколи не брав участі в якихось демократичних процесах , окрім виборів, зараз тільки формується ця активна позиція, і дуже важливо не втратити в ньому цей потенціал. Якщо говорити про публічні консультації, то сьогодні дуже довго тривають переговори з представниками органів місцевого самоврядування з приводу питань, які готові винести на публічні консультації, і чи є готовність втілювати їх після цього. Сьогодні з тридцяти визначених міст публічні консультації запустили поки що тільки в двадцяти трьох. В деяких, наприклад, в Ужгороді, в Дрогобичі, надзвичайно успішно. Є повне розуміння і зацікавленість з боку влади. Такі процеси, коли люди знизу проявляють ініціативу, а представники місцевої влади готові підтримати її, призводять до втілення такої ініціативи, повинні масово поширюватись у всіх містах України. В нас є багато прикладів таких людей, що не мали жодного уявлення про звернення до депутата або електронну петицію, але після того, як вони спробували, і , головне –отримали позитивний результат, вони швидко починають діяти далі. Тому історії успіху теж потрібно поширювати якомога більше.

Єкатерина Цибенко розповіла про створення рейтингу прозорості міст:

Прозорість – це є база розвитку суспільства та потужний інструмент для подолання корупції. Подеколи ми чуємо розмови про те, що, наприклад, нічого істотного не дала суспільству система «Прозорро», все одно в держзакупівлях повно махінацій. Махінації, на превеликий жаль, існували завжди. Але саме система «Прозорро» щонайменше дала можливість насамперед виявити їх. Не «Прозорро» принесла з собою махінації – вона їх висвітлила. І саме громадська участь дає можливість мінімізувати такі випадки. Два роки тому було вирішено зайнятися темою прозорості на місцевому рівні, оскільки розпочався активний процес децентралізації, і щоб корупція з національного рівня не розповсюджувалась на місця, почалась робота над забезпеченням базового рівня прозорості в регіонах. Було використано досвід словацьких колег, і побудовано рейтинг прозорості міст. На жаль, часто трапляється, що існує розрив між прозорістю, яка задекларована, і тою, яка вона є в реальності. Зараз йде перевірка того, що декларується. І є величезний попит на те, щоб перевірити, як воно втілене в реальності. Тому скоро розроблятиметься методика, яка дозволить порівнювати, і визначати, в яких саме містах великі розриви, в яких менші. Одною з окремих сфер в рейтингу загальної прозорості міст є виведений в окремий рейтинг показник прозорості для інвестиційного сектору. Це не економічний показник інвестиційної привабливості. Це доступність інформації, яка дозволяє інвестору чи бізнесмену прийняти рішення , чи варто йому відкривати бізнес в цьому місті, чи ні. Наприклад на сьогоднів п’ятірку лідерів ввійшла Біла Церква. Взагалі в самому рейтингу прозорості 100 міст, найбільших за населенням, і 25 з них за рік значно покращили свої показники – це завдяки нашій співпраці і з місцевою владою, і з громадськими активістами. Ми, наприклад, давали субгранти громадським організаціям, і один з субгрантерів – це «Грін Тіра» в Білгород-Дністровському, співпраця з якою була дуже результативною. Саме спільні зусилля місцевої влади та громадських активістів і дають ті результати, які ми бачим вже сьогодні і які будуть ставати все відчутнішими для наших співвітчизників. Але треба пам’ятати, що прозорість – не панацея, не остання ціль. Це – база. А далі над нею – підзвітність та активна громадська участь.

19 та 20 жовтня 2018 року за ініціативи Проекта Публічна Політика Всеукраїнської Громадянської Платформи НОВА КРАЇНА пройшов форум «Публічна політика. Діалог заради розвитку».

Форум проводився за підтримки National Endowment for Democracy.

Організаційні партнери Центр Громадянських Ініціатив – ЦЕГРІН, ГО “Агенція “Спільні зусилля”.

Форум проходив в форматі чотирьох дискусійних панелей, відкритої лекції та стратегічної сесії.
Темою другої панельної дискусії стали наступні питання:
ПРОЗОРА ВЛАДА, ВЗАЄМОДІЯ ІЗ ГРОМАДОЮ ТА СТЕЙКХОЛДЕРАМИ.
ТЕХНОЛОГІЇ УЧАСТІ У ПРИЙНЯТТІ РІШЕНЬ.

Які технології залучення громадськості та стейкхолдерів до узгодження рішень можливо використовувати на місцевому рівні? Як може громадськість та бізнес впливати на формування місцевих політик?

Модератор: Віталій Загайний , Центр Громадянських Ініціатив – ЦЕГРІН

Учасники:

Анна Валенса, фасилітаторка та експертка з партисипавних практик, ГП Нова Країна.
Валерій Ветров, представникгромадської ради при державнійрегуляторнійслужбіУкраїни.
СергійЛобойко, експерт з E-democracy, керівник «Центру розвиткуінновацій».
Олександра Скиба, заступницяголовиІнституту «Республіка».
Катерина Цибенко, координаторка проекту «Побудовапрозорихміст в Україні», TransparencyInternational.

Share
Google+