Oleh Pokalchuk написав, що Україна розвивається, як на волах їдуть: дуже повільно, але незворотно і в правильному напрямку. Та сама думка виникла й у мене.
Але Каха Бендукідзе каже: ви втратили 5 місяців. І він також правий (хоча я вже писав у статті на Українській Правді, що цей уряд жодним чином не може бути урядом реформ, тож годі було очікувати).
Що ж це з нами відбувається?
Мій діагноз — кесонна хвороба часу.
Це нове, невивчене суспільне захворювання. Невивчене тому, що ми на собі це відчули вперше.
Отже, дивіться, буду стислим. У побудові нової країни ми змарнували більше 20 років, і нам з неба дали подарунок — Майдан, це така машина прискорення часу, time squeezing machine, який дозволив нам за 3 місяці надолужити відставання у соціальному і ментальному розвитку (всі, з ким я розмовляю, погоджуються, що з 1 грудня минуло принаймні 2-3 роки суб’єктивного часу, а то й більше). Після цього ми ще жили певний час за інерцією, не помічаючи, що темп знизився, машину прискорення часу вимкнули. І от зараз до нас нарешті дійшло, що час знову звичайний. А перемкнути свідомість важко! Ми звикли до швидкого часу, до високого тиску. Минув тиждень — чому немає перемоги в АТО? Минув місяць — чому немає реформ? Ми вийшли із зони високого тиску, раптово і без пересторог, і тепер у нас кесонна хвороба часу.
Але оскільки протягом нашого занурення у швидкий час ми не вирішили поставлених перед нами завдань, то треба пірнати у зону високого тиску знову. Як вмикається машина прискорення часу? Це хороші питання, і я сподіваюся, що ми скоро з цим впораємося.
Це не хвороба. Хвороба виліковна.
Час є різним. Є час астрономічний – вимірюється хвилинами, годинами, роками. Є час соціальний – вимірюється соціальними подіями. А ще у часу є якість. Якість часу поняття суб’эктивне. Якість – це наповненність астрономічного часу значущіми подіями. Для кожної людини якість часи своя. Для когось астрономічний час повинен бути наповненим значною кількістью подій, для когось ні.
Ми не хворі, ми змінилися, для нас змінилася якість часу, ми просто вимагаємо від наших політиків іншої якості часу – щоб він був наповненим значушіми подіями.
Вочевидь, що прискорення пов’язане з мотивацією. Проте менш очевидним є те, що крім мотивації є ще щось, а саме – отримання результатів. Маленьких, нікчемних, але результатів. Можливо нам для відчуття швидкості не вистача постійної ревізії того, що зроблено, і на якому етапі реалізації.
У розмовах про повільність чи відсутність поступу треба кожного разу визначати маштаб предмету обговорення. Бо небокрай теж повільно рухається, навіть якщо ми самі дивимся на нього з вікна літака, рухаючись із шаленою швидкістю.