Чому податкова реформа така важлива?
Тому, що переважна більшість реформ знаходиться сьогодні у тій стадії, коли значна за обсягами робота ще не призвела до жодного практичного поліпшення життя людей та бізнесу. Що наразі реально бачимо? Скасування різноманітних ліцензій (але це стосується дуже невеликої кількості людей) і патрульна служба поліції у Києві. Замало, як на півтора роки після Майдану.
А податкова реформа якраз і буде такою, яку побачить майже 50% населення: підприємці, менеджери, бухгалтери, самозайняті, члени їхніх сімей. Це буде реальний результат, і можна буде твердо знати, зрада чи перемога.
У нас невеликий вибір запобіжників на той момент, коли невдоволений народ скаже: «Реформ нема, годі чекати». Податкова реформа серед таких запобіжників на першому місці.
В чому полягає основна проблема податкової реформи?
Проблема полягає в тому, що за вимогами МВФ бюджет повинен бути збалансованим. А це означає, що, знижуючи податки, ми маємо якісь інші податки підвищити. Або різати бюджетні витрати.
Але різати бюджетні витрати — це вже зовсім інша сфера, бюджетна, а також вона зачіпає пенсійну реформу і реформу соціального захисту. А там все настільки гниле і соціалістичне, що чіпати небезпечно, все посиплеться. (А іншим кінцем вона зачіпає напівпровалену реформу державної служби.)
Це перша розтяжка — між фіскальною стабільністю та економічним зростанням.
Між негайністю податкової реформи і неможливістю непідготовлено чіпати соціальну сферу.
Між радикальністю необхідних податкових змін і фактичним правом вето на реформу з боку МВФ.
І ще одна розтяжка. Всім зрозуміло і вже написано, що основна проблема економіки — тінізація. Радикальна податкова реформа має за рахунок детінізації збільшити, а не зменшити надходження до бюджету. Але є одне але. Детінізацію неможливо заздалегідь обрахувати. А з точки зору МВФ (вимушено визнаємо, що вони праві), чого не можна порахувати, того не існує. Тому податкову реформу доводиться рахувати без ефекту детінізації, заради якого вона, власне, і робиться.
Отак сидимо на тих розтяжках, аж штанці рвуться.
Протягом останніх місяців цільова команда з податкової реформи працювала досить інтенсивно. Всі пропозиції зібрані: відбулося 16 індустріальних платформ (галузевих зустрічей), десь стільки же відкритих платформ (відкритих обговорень). Пора завершувати огляд пропозицій і формувати спільне бачення.
Практично всі галузеві та відкриті платформи в якості основних проблем зазначали нестабільність податкового законодавства, надмірне оподаткування заробітної плати, велику частку тіньової економіки (між іншим, це робить неконкурентноспроможними підприємства, які сплачують податки). Частка тіньової економіки складає 60-70%.
Протягом останнього тижня Громадянська Платформа Нова Країна, Реанімаційний Пакет Реформ та декілька інших груп розробників доклали величезних зусиль, аби виробити спільну модель (для того довелося всім відмовитися від певних своїх позицій). В цьому тексті я її спробую коротко презентувати.
Завдання №1. Унеможливити корупцію.
Основні податкові проблеми у нас не у сфері податкових ставок — вони в середньому європейські, за винятком оподаткування оплати праці. Основні проблеми у нас із адмініструванням.
Тому наші пропозиції починаються з адміністрування, а не зі ставок.
1. Впровадити повноцінний електронний кабінет платника податків з 1 січня 2016 року.
2. Скасувати плани штрафів за порушення податкового законодавства.
3. Ввести відповідальність посадових осіб за неправомірні претензії та повне відшкодування завданих збитків.
4. Удосконалити норми щодо відповідальності за податкове шахрайство.
5. Ліквідувати податкову міліцію та розділити функції збирання податків і розслідування податкових злочинів.
Завдання №2. Зменшити податкове навантаження.
1. Скоротити державні видатки відповідно до можливостей економіки.
2. Зменшити оподаткування оплати праці (ПДФО та ЄСВ) з 55-65% до 20%.
3. Реформувати систему соціального страхування, ліквідувати фонди соціального страхування.
4. Перейти до оподаткування розподіленого прибутку зі ставкою 15%.
5. Впровадити єдиний рахунок для сплати загальнодержавних податків.
Детальніше ці зміни описані нижче.
Завдання №3. Відновити довіру між державою та бізнесом.
1. Виконати умови Коаліційної угоди, у тому числі скасування тих податкових змін, що призвели до суттєвого падіння економіки, зокрема, скасування ПДВ рахунків із системою депонування коштів.
2. Зупинити жорстку фіскальну політику та провести лібералізацію податкової системи.
Проведення фіскальних процедур у 2014 – 2015 роках призвело до масової міграції бізнесу з України, закриття підприємств та падіння економіки. Фіскальною політикою не залучити інвестора. Бізнес знаходиться в очікуванні ліберальної податкової реформи, що буде спрямована на розвиток підприємництва та економічне зростання.
Завдання №4. Сприяти розвитку підприємництва.
1. Зберегти спрощену систему оподаткування і звітності.
2. Після реформування загальної системи оподаткування розглядається можливість поступового реформування спрощеної системи оподаткування.
3. Вдосконалити електронне адміністрування всіх податків та зборів, впровадити ефективний аналітичний департамент фінансових розслідувань.
Завдання №5. Збільшити надходження до бюджету через зростання економіки.
1. Стимулювати інвестиції через оподаткування розподіленого прибутку.
2. Зменшити навантаження на фонд оплати праці та як наслідок – легалізувати його та збільшити платоспроможний попит населення.
3. Скасувати ПДВ рахунки із системою депонування коштів як системи, що приносить більше шкоди економіці, ніж бореться з податковими ямами.
А тепер детальніше про основні зміни.
Оподаткування заробітної плати.
Як було зазначено в попередніх постах, основні проблеми — це надмірне навантаження на фонд заробітної плати та тінізація економіки. Тінізація та надмірне оподаткування праці тісно пов’язані: працювати з таким оподаткуванням неможливо, тому бізнес іде в тінь.
Причина надмірного оподаткування заробітної плати — старіння населення. І все одно грошей у Пенсійний фонд не вистачає. Але насправді інші країни Європи так само старіють, чому ж у них оподаткування заробітної плати менше? Тому, що інші податки дають більше надходжень. А чому інші податки дають більше надходжень? Тому, що економіка більш розвинена і не в тіні.
Насправді є ще одна причина, глибинна і важливіша. Це застаріла, немодерна структура української економіки. Якщо основна частина доданої вартості підприємства створюється капіталом, а не працею, то оподаткування заробітної плати не страшне. Візьміть для прикладу велике промислове підприємство: працює велика кількість низькооплачуваних працівників, але сукупно їхня з/п складає незначну частину витрат, порівняно із сировиною, енергією та амортизацією основних фондів. Тому й оподаткування з/п не страшне, можна навіть платити всі податки на з/п.
Тепер візьміть компанію з нової економіки, наприклад, ІТ. Основна частина доданої вартості підприємства створюється працею, а не капіталом. Основні фонди? Комп’ютери та стільці. Заробітна плата складає переважну частину витрат. Таким чином, стара структура економіки є причиною високого оподаткування з/п та водночас його наслідком.
Додатково зазначу дві речі.
1. Роботодавець вважає все, що він платить державі, податком. Ви можете говорити, що єдиний соціальний внесок (ЄСВ) не є податком, ви можете це повторити мільйон разів, але для будь-якого підприємця це порожній звук. Я маю це обов’язково платити державі? Значить, це податок. Ментальні схеми не перемогти красивими словами.
2. Робітник вважає заробітною платою те, що він отримує на руки. Податки та всілякі відрахування його не цікавлять. Він думає, що то сплачує роботодавець, і при переговорах з роботодавцем хоче знати лише одне: скільки я отримаю на руки. (Зазначу, що робітник позитивно оцінює оподаткування підприємств, «адже хай багаті платять», не розуміючи, що за все платить він в якості споживача за рахунок підвищення цін.)
3. Спадщина соціалізму у нас надзвичайна у сфері всіляких путівок, доплат тощо. Це спотворює економічну мотивацію.
Отже, ось рішення, що запропоноване в об’єднаній моделі Громадянської Платформи Нова Країна, Реанімаційного Пакету Реформ та низки інших громадських об’єднань.
1. Скасовуємо ЄСВ. Віднині ЄСВ = 0.
2. Податок на доходи фізичних осіб — єдина ставка ПДФО = 20%. Сумарне оподаткування заробітної плати зменшується у 2 рази.
3. Ліквідовуємо Пенсійний фонд. Віднині за соціальні зобов’язання перед пенсіонерами відповідає безпосередньо державний бюджет (він і так це робив у випадках дефіциту Пенсійного фонду).
4. У бюджеті формується величезна діра (хоча не така велика, як ви могли би подумати, тому що сплата ЄСВ і ПДФО із зарплат бюджетників — це перекладання з однієї державної кишені до іншої).
5. Так само скасовуємо всілякі фонди тимчасової втрати працездатності, нещасних випадків тощо. Це все спадщина соціалізму. Вивільняємо значну кількість держслужбовців (гм… може, будувати дороги і дешеве житло?) Зменшуємо витрати бюджету на їх утримання.
6. Роботу цих фондів має виконувати страховий ринок. І він це робитиме ефективніше, ніж соціалістичні фонди, можете не сумніватися. Медична страховка має оплачуватися роботодавцем і входити в обов’язковий соцпакет. Профспілки на промислових підприємствах дадуть раду з цим питанням, а офісний планктон переживе без «нещасних випадків на виробництві». Певен, що страхові ставки будуть менше в рази, ніж ставки внесків у фонди.
7. Запроваджується порядок, при якому підприємство «дозволяє хворіти» працівнику 12 днів на рік без медичної довідки, сплачуючи трохи меншу ставку за ці дні. Знищується величезний ринок медичної корупції. Серйозніші медичні питання, ніж нежить, вирішує страховка.
8. Проводиться ревізія «мертвих душ» в Пенсійному фонді. Не сумнівайтеся, їх будуть мільйони — тих, хто давно у кращому світі, а пенсія нараховується.
Діра все одно залишається, але значно менша. Вона закривається іншими засобами, у тому числі зменшенням витрат бюджету через прозорі державні закупівлі тощо.
Оподаткування розподіленого прибутку.
Якщо у двох словах, оподаткування розподіленого прибутку відрізняється тим, що інвестиції не оподатковуються. Насправді, звичайно, все набагато складніше, але я не буду детально пояснювати у цьому тексті, бо він і так уже завеликий. Для більшості українських підприємств, які працюють нині зі збитками, нічого не зміниться. Прибуткові підприємства не сплачуватимуть податок з реінвестованих коштів.
Закриття діри у бюджеті.
За нашими пропозиціями стоять детальні розрахунки, проведені на матеріалі бюджетів трьох років. Це текст покликаний популярно пояснити основні зміни, тож я не буду детально описувати компенсаторні механізми, а лише перелічу їх.
1. Скорочення видатків бюджету на субсидії підприємствам.
2. Масовий перехід на прозорі державні закупівлі через он-лайнові тендери (система вже працює).
3. Ревізія Пенсійного фонду (див. вище).
4. Скасування соціальних фондів за рахунок страхування (див. вище).
5. Скорочення держслужбовців з усіх цих фондів.
6. Запровадження електронного адміністрування ПДВ, відслідковування фіктивних операцій в режимі реального часу, електронний кабінет платника податків.
7. Оподаткування основних фондів підприємств (землі та нерухомості) без пільг.
8. Підвищення акцизів та рентної плати, що вже відбулося.
Як вище сказано, детінізацію включати не можна, бо її не можна порахувати. Але ми певні, що саме детінізація стане основним фактором збільшення надходжень до бюджету. Що для цього потрібно у першу чергу? Довіра.
Довіра є ключовим елементом відродження країни. Податкова псевдо реформа минулого року, яка насправді була податковою мобілізацією, підірвала ту довіру, яка вже готова була сформуватися після Майдану. Підірвала разом з продовженням корупції та тиску.
Останній шанс є зараз.
Валеріє, вітаю Вас. Дуже конструтивна публікація. Але у мене є деякі запитання та пропозиції. Згоден, що вирішення питання справедливого адміністрування ПДВ є досить актуальним. Тут особисто у мене виникає два прості питання: 1) навіщо спочатку сплачувати ПДВ, а потім боротись за його відшкодування, якщо можна просто спачувати різницю між податковим кредитом та податковими зобов’язаннями? 2) необхідний простий механізм взаємовідносин платників ПДВ з неплатниками. Наприклад, якщо Платник ПДВ продає товар неплатнику, то він отримує вартість товару без ПДВ збільшену на розмір ПДВ, який фактично був ним сплачений при формуванні собівартості цього товару. Приклад: Собівартість придбання товару склала 12 грн, у тому числі ПДВ=2грн. Ціна продажу товару платнику ПДВ склала 18грн, у тому числі ПДВ=3грн. Тоді розмір ПДВ до спати у Бюджет = 3грн – 2грн = 1грн., а прибаток від операції після сплати ПДВ = 18 – 12 – 1 = 5 грн. У випадку продажу товару неплатнику ПДВ ціна продажу = 18грн – 3грн (розмір ПДВ) + 2грн (розмір сплаченого ПДВ при формуванні собівартості товару) =17грн. Прибуток після сплати ПДВ = 17грн -12грн = 5грн. Навпаки, Якщо неплатник ПДВ продає товар платнику ПДВ, то платник ПДВ платить ціну товару 15грн, а розмір ПДВ 3грн стає зобов’язаннм до сплати в бюджет. Тоді для покупця ціна придбання = 18грн. А прибуток неплатника ПДВ = 15грн – 10грн + 5грн. Але важливішим є інше питання: ПДВ є непрямим податком, який спотворює розмір дісної вартості, зменшує інвестиційну спроможність, є складним у адмініструванні та породжує всілякі зловживання… Чи не простіше від нього відмовитись і установити правила, які стосуються зовнішньоекономічної діяльності з країнами, у яких “ще” існує ПДВ? Наприклад якщо порахувати розмір різниці ПДВ, який має залишитись у бюджеті протягом бюджетного року, то він приблизно буде рівний 2% річного внутрішнього товарообороту. В цьому випадку банки можуть здійснювати функції податкових агентів. Звичайно види бізнесу з высокою оборотнисть та маленькою рентабельнистю, то тут замість 2% з обороту можна застосувати розрахунок як при ПДВ: 20% з різниці між вхідним та вихідним оборотом, або ще інший спосіб. Наступне просте питання: принципи оподаткування за податковими періодами нівелюють принципи економічної теорії, згідно якої прибуток рахується як результат господарської операції, незалежно від періоду її оберту. Звичайно, якщо підприємець має закінчену операцію, в результаті якої у нього є чим поділитись з державою, це краще, ніж при незакінчених операціях міркувати над схемами уникнення зобов’язань перед державою, оскільки закінчився податковий період (напрклад,квартал). Така система буде породжувати так звану “оптимізацію”. Пропоную, хоча б для малого та середнього бізнесу запустити піотний проект, у якому суб’єкти господарської діяльності будуть (добровільно) реєструватись в системі видкритих господарських операцій. Ця система буде ідентифікувати їх через клієнт-бенк (Е-банк). Всі операції будуть здійснюватись через ЦОД, який буде здійснювати процесінг господарських операцій (догворів, їх виконання, у тому числі платежів) та рахувати податки. Стягуватись податки будуть через податкових агентів – банки. Податки мають бути ліберальними, оскільки уникнення їх сплати користувачами системи буде = 0, адміністративне навантаження на оподаткування цих операцій буде мінімальним (податкові звіти в єлектронному вигляді будуть надходити самі, перевіряти такі підприємства не потрібно). Необхідно мати декілька (5-6) простих формул оподаткування на вибір залежно від особливостей бізнесу. За базову я взяв би % 2 (податок з обороту) + 20 (ПДФО) + 25 (податок на прибуток). В схемі оподаткування за фінансовими результатами, а не за податковими періодами я би не боявся встановлювати розмір податку на прибуток в 25%, оскільки загальне податкове навантаження на бізгес не буде перевищувати норму Лафера (40%). Звісно попит на бухгалтерів впаде у сотні разів, а збільшиться органічним способом на економістів та фінансистів… Бажаю успіхів.