Як говорив Франклін Рузвельт (а це саме той президент США, який очолив країну під час економічної кризи і Другої світової війни), справжня особиста свобода громадянина не можлива без економічної безпеки та незалежності країни. Хочу відмітити, що саме така складна багатофакторна категорія, як економічна безпека, дозволяє зберегти стійкість як до зовнішніх, так і до внутрішніх загроз.
Сьогоднішні українські реалії нагадали мені ситуацію, що склалася на Титаніку. Коли корабель зіштовхнувся із айсбергом та почав тонути, лише капітан корабля, екіпаж та пасажири, що знаходились у нижчих трюмах, усвідомлювали, що відбувається. А на верхніх палубах багатії продовжували веселитись та пити шампанське. Вони були впевненні, що у разі небезпеки у них є рятувальні човни. Але таких човнів на всіх не вистачило, і допомога вчасно не прийшла. Звичайно, можна намагатись відкачувати воду та врятувати корабель. Що саме зараз і намагається зробити сьогоднішня псевдо-еліта. Саме для цього був запрошений десант варягів та інвест-банкірів, які так завзято приступили до відкачки води і навіть насоси придбали за кошти МВФ. Але чи це нам потрібно? На жаль, це лише спроба як можна довше протриматись на плаву.
Які ж передумови виникнення ситуації, що склалася в країні?
Україна сьогодні знаходиться на перетині осей протистояння між сходом та заходом, між двома системами світосприйняття. Перша – система західної ідеології, в основу якої покладено особисту відповідальність та можливість участі індивіда у всіх аспектах функціонування країни, а також колективну (горизонтальну) модель побудови управління державою, коли участь у прийнятті рішення приймає абсолютна більшість суспільства. Такий підхід став можливим за рахунок забезпечення рівного доступу до державного управління та пропорційного представництва у владі всіх верств населення.
Інша система – східна – це ідеологія ієрархічного устрою держави, де вибудована чітка вертикаль влади. Вона передбачає сконцентрованість влади у обмеженого кола осіб, що здобули її у результаті змов, переворотів, силового захоплення, створивши при цьому систему придушення спроб зміни існуючого устрою та будь-яких проявів демократії.
Якщо ми подивимося на мапу, то побачимо, що вісь протистояння проходить через колишні західні республіки СРСР, країни Балтії, Білорусь, Україну, Грузію та Туреччину. Населення цих країн поділене на прихильників східних цінностей та західних. Від того, який відсоток людей сповідує ту чи іншу ідеологію, та їх активності, залежать відповідні процеси у самій державі.
Упродовж існування українського етносу, на землях, які він населяє, ми можемо спостерігати наявність та несумісність зазначених двох систем. Історія України свідчить, що в Україні переважала система, споріднена з сучасною західноєвропейською, а саме свобода, рівноправ’я, Магдебурзьке право. Тому основну загрозу для створення імперії на цій території завжди становило населення. Так склалося, що маючи західні цінності та світогляд, протягом останніх 300 років ми знаходимось під впливом східної ідеології. Ось чому увесь цей час, диктатори, що мали вплив на нашу територію, від Петра Першого до Путіна, намагались і намагаються знищити хромосому свободи в українському народі. Але, всупереч цьому, ми продовжуємо генерувати та сповідувати цінності свободи, незалежності та демократії. В Україні сформувалась абсолютна більшість людей – прихильників західної моделі. Проте, кожного разу під прозахідними лозунгами до управління нашою державою проникають люди, що фактично сповідують східну модель. Це призвело до того, що після здобуття юридичного статусу незалежності ще 24 роки тому, лише сьогодні ми виборюємо фактичну незалежність від, перш за все, російського впливу, але поступово потрапляємо під вплив заходу.
На фоні країн, які тривалий час виборювали незалежність (наприклад, США – 240 років, Польща – майже 100), 24 роки боротьби українців за вільну державу можна назвати своєрідним “стартапом”. На жаль, ми маємо певні фактори, які гальмують розвиток “стартап-культури”. Як відмітила Джіджі Вонг, інтелектуальна зірка Кремнієвої долини і професор Стенфордського університету, яка відвідувала Київ цього року, в Україні хороша технічна освіта і багато мотивованих людей. Але є велика проблема, вважає Джіджі Вонг, ми не довіряємо один одному.
“Я бачила багато ваших команд, які одночасно роблять схожі проекти, але не хочуть об’єднуватись і обмінюватися інформацією. Вони грають в суперництво, а це суперечить культурі стартапів. Якщо люди працюють разом, вони набагато швидше розвивають продукт”, – зауважила гуру Кремнієвої долини.
Прикладом такого суперництва можна назвати відсутність конструктивного діалогу та консолідації сил, які мають різні версії реалізації податкової реформи в Україні. Як відомо, є два варіанти податкового кодексу, основного економічного закону країни, за яким житиме 40 млн громадян. На відміну від 700-сторінкового документа, представленого пані Яресько, написаного невідомо ким, але за шалені кошти (майже 1 млн євро), авторами ліберального закону №3357 являються патріотично налаштовані та свободолюбиві громадські активісти, експерти, народні депутати. Чисельні спроби останніх налагодити конструктивний діалог з Мінфіном залишаються без результату, не дивлячись на заяви посадових осіб Міністерства фінансів про досягнення компромісу щодо податкової реформи.
Взагалі, стосовно питання реформування податкової системи, я погоджуюся з думкою Олени Білан, головного економіста компанії Dragon Capital. Вона вважає, що реформаторам необхідно бути не тільки лібералами, але і прагматиками. Основними принципами податкової реформи повинні бути у комплексі: низькі ставки, легкість сплати, жорсткий контроль за неплатниками, рівні правила для всіх. Якщо випустити хоча б один з інгредієнтів, пиріг “податкова реформа” може виявитися не тільки не їстівним, але й отруйним.
Хоча сьогоднішня влада і просить нас “не розхитувати” пошкоджений корабель і запевняє у правильності обраного напрямку, ми все ж бачимо, що система працює фактично на самознищення.
Якщо подивитися на статистику розкрадання державних ресурсів, то можливо вони і стали менше, але це не тому, що відбуваються структурні зміни в системі, а лише тому, що в Україні з кожним роком все менше ресурсів, які можна вкрасти. На сьогодні знос основних фондів у державі складає ПОНАД 80%. Уряд, який прийшов на хвилі Революції гідності, назвав себе «камікадзе» і проанонсував швидкі та радикальні реформи. Не реалізувавши свою програму і фактично проваливши за півтора року всі оголошені та започатковані реформи, виконавча влада сьогодні робить українців заручниками нереалізованих амбіцій однієї людини, яка шляхом шантажу хоче залишитись при владі. І швидкість подальших структурних перетворень у країні залежить від усвідомлення цього факту ключовими гравцями на політичній карті України. Ключову роль у пришвидшенні цього моменту має відіграти саме українське суспільство.
Статистика, яку нещодавно узагальнив та оприлюднив пан Саакашвілі, демонструє нам масштаб розкрадань особами, що діють в уряді або наближені до нього. Проте, озвучена цифра у 5 мільярдів доларів звичайно є не повною. В силу різних причин вона відображає масштаби навколоурядових зловживань. Аналізуючи матеріали у ЗМІ, ми бачимо, що люди з президентського оточення теж не гребують можливістю по-своєму «правильно» розподілити державні кошти, використавши при цьому державні підприємства та офшори.
Якби протягом останніх майже 2-х років були перекриті справді більшість схем розкрадання державних коштів, які ми втрачаємо через державний бюджет, державні монополії та державні підприємства, то сьогодні нам не прийшлось би шукати запозичень, звертатися до МВФ та ставати заручниками ситуації, що склалася! Замість того, щоб почати протидіяти цим явищам, нам демонстрували серіал про формування антикорупційних інституцій.
Світова практика та історія має чимало прикладів про крах державних систем, що були побудовані на принципі проїдання наявних ресурсів, а не на реалізації нових підходів до управління і розвитку. Це лише питання часу – певні імперії існували століттями, деякі держави – десятиліттями. Проте кінець у всіх один. Того, хто не замислюється про далекі труднощі, чекають близькі неприємності, говорив Конфуцій.
Питання, чому так відбувається?
Я б виділив 3 основні проблеми:
– Економічна криза, яка поглиблюється в силу укорінення системи проїдання ресурсів, ще на початку здобуття незалежності;
– Неспроможність сьогоднішньої «еліти» змінити існуючу систему;
– Неготовність людей в повній мірі взяти на себе відповідальність за зміни в країні.
Із урахуванням вищезазначеного можливо спрогнозувати події найближчих 5 років (якщо не відбудеться геополітичних потрясінь).
Уряд та Президент продовжать «викачувати воду». 2016 рік у цьому контексті стане переломним, оскільки все більше людей в Україні та й закордоном починають розуміти безглуздість цієї затії.
Тому наступний рік буде багатий на події: скандали, спроби узурпувати владу, захвати територій та бунти, організовані на місцевому та центральному рівні, змови, розколи, черга перевиборів, прихід нових політичних сил з новими ідеями, проростання нових людей у політиці і у владі. Зародження цих процесів ми вже спостерігаємо сьогодні.
Що потрібно зробити для виходу із кризи?
1. Усвідомити, що саме від нас залежить, яке майбутнє ми отримаємо.
2. Мати чітку візію цього майбутнього: від цінностей та ідей, які ми хочемо взяти з собою у майбутнє, до конкретних цифр, які ми маємо отримати у результаті руху до майбутнього.
3. Почати працювати над майбутнім уже сьогодні.
Я для себе склав такий короткий план із реалізації.
Короткострокові перспективи.
Об’єднання активної частини населення та робота над ключовими трьома реформами в Україні, без яких ми не зможемо рухатися далі. Це:
– Податкова реформа, основне завдання якої – поштовх до економічного зростання: притік інвестицій, розвиток інфраструктури та нових виробництв, створення робочих місць;
– Реформа державної служби, яка розв’яже нам руки для втілення реформ. На сьогодні жоден держслужбовець не зацікавлений у результатах своєї роботи і якісному виконанні своїх службових обов’язків. В силу багаторічного нівелювання якості державного апарату, незалежний і сумлінний держслужбовець просто не потрібний діючій системі, направленій на збагачення її бінефіціарів, серед яких, на жаль, немає народу.
– Реформа кримінальної юстиції, яка має втілити у життя принцип невідворотності покарання. Без ефективної системи протидії злочинам в економічній сфері та невідворотності покарання за вчинення шахрайських та корупційних злочинів ми ніколи не відіб’ємо бажання у наших клепто-олігархів залазити до чужого карману.
Довгострокова перспектива.
Саме те, що ви хочете бачити через 30 – 40 років ви маєте вкладати у своїх дітей. Виховання дітей та молоді, що прийме естафету перетворення України та її економічне та соціальне зростання, коли прийде час передати їм управління державою. Це:
– Реформа освіти;
– Реформа медицини;
– Розвиток прикладної науки;
– Впровадження іновацій в якогмога більше напрямів суспільних відносин;
– Подальша децентралізація…
Звичайно, це не повний список, і тут кожний має замислитися над цим переліком заходів і для себе визначити, де він може бути корисним, що хоче зробити і до яких процесів має долучитись, щоб його діти жили в іншій країні і дякували нам за те, що змогли переломити ситуацію.
Говорячи про економічну безпеку держави, хочу зазначити, що лише повернення України у притаманне їй середовище свободи, рівності прав та можливостей, розвитку та інновацій, допоможе нам дійсно отримати вільну, заможну сильну Україну в її історично сформованих територіях, що юридично закріплені та визнані усім світом після здобуття незалежності у 1991 році.
Хочу згадати також про анонсовану Яценюком Службу фінансових розслідувань (що давно мала прийти на зміну податковій міліції), оскільки кримінальна протидія економічним злочинам, що направлені проти інтересів державного бюджету, є дуже важливою і суттєвою складовою економічної безпеки нашої держави на сучасному етапі. Ми сьогодні чуємо дуже багато інформації від депутатів, журналістів, громадських діячів про розкрадання державних коштів. Але самостійного, незалежного органу, який мав би займатись цими питаннями, ми досі не маємо. Ті інституції, які мали б займатись цими питаннями, зараз у цьому напрямку не працюють. У них залишились старі кадри, в яких повністю відсутня мотивація для виконання належних функції. Вони повністю залежні від клепто-олігархічної системи. І сьогодні фактично займаються добиванням існуючого бізнесу та обслуговуванням потреб влади.
Ми навіть не можемо побачити фактичні показники такої роботи, оскільки методи державної статистики щодо розкрадання бюджетних коштів є необ’єктивними, а відповідні цифри – або викривлені, або взагалі відсутні.
Висновки
Отже, існуюча система має бути демонтована. Як казав Сократ, існує багато шляхів подолання небезпеки, якщо людина хоч щось готова говорити і робити. Тож починаємо будувати новий Ковчег, так би мовити hand made, бо врятувати пошкоджений Титанік вже не вдасться. За найоптимістичнішим сценарієм десь у 17-18-му році ми вирушимо у свій перший заплив, що супроводжуватиметься економічним зростанням та безпечним життям. Звичайно, для того щоб цей прогноз відбувся нам всім необхідно внести свою “плату”. Так, за безпеку потрібно платити, щоб за її відсутність не довелось розплачуватися, говорив Уїнстон Черчіль.
Висловіть свою думку