Відкликати чи переобірати?

Share

Як сказав один з відомих людей: «Якщо ти, маючи варіант «А», починаєш вигадувати резервний варіант «Б», будь певним, що точно доведеться застосувати варіант «Б». Відкликання депутатів – це власне такий варіант «Б». Це – варіант, до застування якого прагнутимуть виборці, щоб виправити свої помилки на виборах.

Тобто, замість того, щоб відповідально і сумлінно поставитись до самих виборів, виборці лічитимуть на те, що завжди можна відкликати одного депутата і обрати нового. Депутат, зі свого боку, хвилюватиметься не лише за те, щоб добре і сумлінно виконувати свою роботу, а за те, як уберегти себе від відкликання – що б таке оригінальне вигадати. У результаті Україна знаходитиметься у перманентних виборах, не виховавши ані відповідальних виборців, ані відповідальних депутатів (бо завжди є варіант «Б»).

Імперативний мандат може бути ефективним за двох умов, що діють одночасно: (1) – однопартійна політична система; (2) – мажоритарна виборча система. Тобто – КПСС: виборці голосують за одного кандидата, йому одному ввіряють свої надії і сподівання на краще життя, а депутат не може не виконати даних йому наказів, оскільки у представницькому органі (Раді, Сенаті, Палаті представників, тощо) у нього немає політичних конкурентів: усі депутати з однієї партії, усі – однодумці, усі голосують, як один, за одні й ті ж принципи. Немає необхідності шукати компромісу, а відповідно, немає політичного життя у найбільш широкому його значенні.

У випадку ж політичного плюралізму та багатопартійності, імперативний мандат – це лише стимул для депутата бути більш вигадливим у своїх поясненнях чому йому не вдалося виконати дані виборцям обіцянки.
Референдум – такий самий варіант «Б», тільки дорожче (за гроші платників податків, звичайно).

Задля підвищення політичної відповідальності наших українських верховних депутатів («народними» їх називати язик не повертається) є комплекс заходів, запровадити які самі депутати навряд чи згодяться:

1. Обмеження парламентського імунітету до меж сесійної зали Ради (географічно) і лише до меж сфери його (її) політичної діяльності (у юридичному аспекті). Тобто, за політичні висловлювання в сесійній залі депутат не несе юридичної відповідальності, але за бійки (тобто, нанесення тілесних ушкоджень іншій людині (навіть якщо це інший депутат)) – «30 діб громадських робіт». Хай малюють паркани в дитячих садках. Порушив правила дорожнього руху – 60 діб. Як казали у відомому фільмі: «Украл, випіл – в тюрьму! Романтіка!».

2. Паралельно з попереднім пунктом, важливою є боротьба з корупцією. Кожен «представник народу» має знати, що за кнопкодавство, підкуп виборців, прогули пленарних засідань, а тим більше, за тяжкі злочини, він буде покараний. І для притягнення його до відповідальності не треба питати дозволу в Ради – імунітету ж бо немає.

3. Часті вибори. І чим вище рівень політичної діяльності – тим частіше. Наприклад, вибори до Верховної Ради рекомендуємо здійснювати кожні два роки. Те ж стосується виборів до обласної ради. До районної та місцевої рад можна обирати кожні чотири роки. Чотири роки – максимально можливий строк каденції депутата (і Президента), який не дозволяє йому остаточно звикнути до насидженого місця.

4. Кардинальне обмеження (аж до цілковитої заборони) політичної реклами та аґітації на телебаченні та радіо. Кандидати мають бачити очі своїх виборців. І чим частіше депутати бачитимуть ці очі, тим більше у них шансів залишитись людьми, і не перетворитись на homo depupatius. Кандидат у депутати має ходити по вулицях міста і закликати голосувати за нього безпосередньо сам; він має добряче находитись по неприбраних під’їздах і вулицях, неопалюваних будинках культури, розбитих дорогах і таким чином дізнатись про дійсні потреби його виборців. А за декілька мільйонів доларів, виданих на політичну телерекламу, і з «зайця можна зробити депутата».

5. Електронне урядування: значна частина питань (особливо місцевого значення) має вирішуватись усією громадою (або тими її мешканцями, які зацікавлені у вирішенні поставлених питань). Такий механізм сприятиме покращенню пам’яті депутатів. Наприклад, депутати пам’ятатимуть про те, що дороги треба відремонтувати у всьому поселенні (селі, селищі, місті, районі), а не лише ту дорогу, що веде до садиб самих лише депутатів. А громадяни, за допомогою електронного урядування, допоможуть розставити пріоритети.

6. Законодавча ініціатива має належати не лише Президенту, членам Кабінету Міністрів чи депутатам, а й самому народові. Законодавчі петиції – хороший спосіб таку ініціативу реалізувати. Також цей інструмент допоможе виховати нових громадських і політичних лідерів, які знають проблеми громади, вміють їх вирішувати; яким залежить на добробуті власних виборців.

Частота виборів дозволяє досягти декількох результатів одночасно:

• По-перше, завдяки формуванню політичної традиції виборів (а не перевиборів, довиборів, чи ще якогось типу «-виборів») виховується відповідальність у самих виборців. Виборець має усвідомлювати, що ось сьогодні – у день виборів – і є той момент, коли він КЕРУЄ власною країною сам.

• По-друге, депутати вищих рівнів підтримують «передвиборчий тонус»: два роки цілком достатньо, щоб показати результат своєї діяльності, і немає часу на «пляжування»;

• По-третє, депутати місцевого рівня відповідальні перед меншою кількістю виборців, і вони – народні обранці – знаходяться у безпосередній близкості до своїх виборців. А тому контроль за їх діяльністю є значно легшим, відповідно, і каденції можуть бути довшими. Це також підвищує рівень політичної стабільності на місцях, і дає можливість виборцям спокійно собі працювати на власне благо, підвищувати свій добробут, справно платити податки і контролювати їх видаткування з місцевого бюджету.
Якщо коротко, то головним чинником підвищення виборчої відповідальності є добробут виборців. Іншими словами, якщо ми – українці – хочемо жити у злиднях, тоді ми маємо повне право нехтувати своїм виборчим правом, обирати за гречку, макарони, кавалок мила і чекушку горілки; обирати кого завгодно, і не цікавитись, хто і що нам обіцяє.

Це – наш вибір! Європа і Світ просто зроблять свої висновки. Якщо ж ми хочемо жити по-людськи, треба добиватись імплементації пунктів 1-6. Необхідно, щоб молоді і успішні йшли у місцеву владу сьогодні, щоб їхні діти відповідально голосували завтра. Необхідно підвищувати політичну освіченість громадян: проводити семінари, стратегічні сесії, розповідати які у виборця є інструменти впливу на владу вже зараз, і яких йому ще бракує. Необхідно наочно демонструвати, що КОЖЕН ГОЛОС МАЄ ЗНАЧЕННЯ!

Share

Висловіть свою думку

*

Google+